е трапилася, Вона все і більш починала висловлювати невдовелення свої подрукжнім життям і почала висувати йому все більші і більші претензії. На початку Іокар, тоді лише лейтенант стримувався, та з часом терпець у нього урвався,у родині почалися сври, достатньо голосні. Частенько проходили не тільки за участю, але й керуванням тещі-розлучниці. І ось нарещті настав день, коли майор, повернувшись зі служби, зістав порожню квартиру, а на столі записку.: Я пішла, бо жити з тобою далі неможливо. Не шукай мене, бо не знайдеш. А далі підпис і дато. Звичайно чоловік, навіть не переодягнувшись, поїхав до тещі. Він повністю був впевнений що його дружина із діточками саме у неї. Та передбачлива теща заховала свою доньку з онуками на далекому хуторі у свого двоїрідного брати, про якого навіть односельці тещі нічого не знали. Поплигаєш ти тепер у мене, голубочок, - вищерилася вона на нього, - хоч увесь світ білий обшукай, а ніде не знайдеш. А тепер йди звідсі геть, бо бачити тебе не тільки не хочу, але й не можу.
І пішов молодий зять, а куди? - та звісно до свох молодих товаришів по службі. А вони вміли втішати лише одним чином — горілкою і гучними п'яними розмовами. І ось під час однієї з таких один старлей родом із Закавказзя підкинув йому, слушну, як усім тоді здалося майже після десяти пляшок горілки, ідею: - А знаєш що Мишко. Не переймайся дур'ю, а заводь свого танку і прямуй на ньому аж під вікна тещі, а там роби їй об'яву, що як не вкаже, де її дочка і онуки, ти знесеш її будинок з лиця землі. Сподіваюсь, після такого натиску вона надасть тобі усю потрібну інформацію. Всім така ідея надзвичайно сподобалася, адже всі молоді і гарячі були, а ще й п'яненькі вище усякої норми. Довго не міркували, і того ж вечора на трьох танках рушили до будинку підступної тещі лейтенанта Іокара. Сам він трохи попереду,, на місці механіка-водія, бо тільки єдиний і знав дорогу до будинку тещі, а за ним два танки у якості ескорту.
Теща, почувши страшений гуркіт під вікнами, визирнула обережно із вікна, і, побачивши майже упритул до своєї великої доглянутої садиби, три бойові машини з величезними дулами, націленими прямо у вікна свого будинку, страшено перелякалась і почала голосно верещати. Позбігалися сусіди, цікаві дізнатися, звідки такий гуркіт, що викликав такий вереск їхньої сусідки. Довго чекати не довелося, бо відчинився люк, і назовні з'явився лейтенант Іокар. Побачивши перед собою ненависного зятя на броні бойової машина, теща отямившись почала поливати його такими брудними лайками, що навіть білі петун'ї, якими було засаджено полісадничок з боку вулиці, почервоніли. Та тещу це анітрохи не присоромило. Напроти, з кожним вигуком її азарт тільки збільшувался і підводив розлюченого зятя все ближче і ближче до останньої межі.
Іокар, тепер вже майор, розповідаючи цей дивовижний штурм тещеної оселі, допускав, що якби приїхав до будинку тещи лише із двома своїми підлеглими-надстроковиками, серйозними вже майже літніми чоловіками, без супроводу ще зовсім зелених колег-офіцерів, то можливо би і втримався від рішучих дій, але під впливом їхніх п'яненьких підбадьорувань не витримав, І одержавши на свій черговий+ ультиматум, проголошений вже втретє, лише нові по-справжньому віртуозні галасливі лайки у супроводі скручених із товстих пальців дуль, повернувся до танку, узявсь за ричаги і спрямував бойову машину дулом на вікно, із якоговсе все ще облаювала його скаженими матюгами теща.
Коли дуло почало просуватися вглиб кімнати, перелякана на смерть жінка, ледь встигши ухилитися убік, почала відступати, та дуло просувалося значно швидше і вже за мить пробило наскрізь протилежну від вікна стіну. Від страшеного удару захитався увесь дім, обвалилася стеля, захиталася підлога. Останнім зусиллям волі теща спрямувала своє огрядне тіло до дверей, скрізь них по коридору дісталася критої веранди, з вікон якої повилітали всі шибки, і вже не збігши а зповзши по сходинках опинилась за стінами понівіченого будинку. А лейтенант Іокар, переповнившись лютт вперто продовжував нищити і так вже достатньо зруйнований будинок із капітальними стінами товщиною аж у дві цегли. Сльозні прохання старшини Тарасенка, що за його наказом сидів на місці командира, зупинитися, почали доходити до нього лише тоді, коли дуло пробило тещин будинок наскрізь. Зрозумівши нарешті, що накоїв, лейтенант Іокар затремтів, облився холожник потом і нарешті зупинив бойову машину. Всі подальші події до нього вже не дійшло, бо вилізши із люка на броню, хильнув він одним духом простягнуту кимось із товаришів по службі майже повну плящку горілки і вирубився. А коли чи то прокинувсь, чи то із ступору вийшов, виявив себе лежачим на купі якогось пропахлого бензином ганчір'я в темному без вікон приміщенні, світло в яке пробивалося лише крізь нечислені вузькі щілини. По запаху ганчір'я під ним і відсутності вікон у приміщенні здогадався, що знаходиться у якомусь гаражі. Важко дихаючи і навіть стогнучи нешвидко підвівся — спочатку на колінак, а лише після цього на ноги. У скронях гучно бухкало, мов тим молотом, пересохла горлянка благала тільки одного — пити — і нічого іншого, а слабкі ноги ледь тримали його сильне добре треноване тіло у вертикальному положенні. Похитуючись і тримаючись руками за стіни дошкандибав до металевих дверей і почав грюкати в них спочатку кулаками, а потім і ногами, та на його відчайдушне грюкання басовито відгукнувся лише один великий собака. Збивши кулаки і п'яти до крові, лейтенант Іокар зрозумівши нарешті, що його грюкання ніхто не чує, або не хоче чути, припинивши усі дії, всівся на цементну підлогу, бо ноги його все ще погано тримали, а посидівши тріщки, знову поринув у глибокий, темний, мов провалля, сон. Скільки проспав, не второпав, а прокинувсь, від потужного проміння світла, що било йому просто у обличчя. Хотів рогледіти того, хто стояв за цим проміннім, та не зміг, його щільно вкривала густа чорна темрява. Крутнув головой, та жодної світлої щілину, як при першому пробудженні, не побачив, а тому зрозумів, що тепер ніч. Заплющив очі, а потім ще й затулив їх долнею, та кинжальне свіло пробивало і її. Для очей воно було просто нестерпне, і тоді він заблагав по-щенячому тонко і жалібно,- - Гей, не знаю, хто ви і навіщо, але відверніть від мене це кляте світло, воно ж мені от-от очі виїсть.
У відповідь він почув лише короткий хрипкий сміх, а світло, як било, так і продовжувало бити просто в обличчя. Тоді він нарешті зрозумів, як рятуватися від такого знущання і перевернувся з правого боку, на якому завжди звик спати, на лівий, і світло перестало бути такийнестерпним. А хрипкий голос зверху так прореагував на це:, - що герою, такого накоїв, що від світла ховаєшся? Та тільки дарма — не вдасться це тобі. За все відповідатимеш по усій суворості законів...
А ви хто? - знов розлючуючись і, повертаючи за рахунок цього, звичні для себе впевненність і рівновагу, запитав майор Іокар.
- Хто, хто? - передражнив його хрипкий голос, - невже не впізнав? - Пісний не Масний у званій майора, командир роти охрани, а на данний час за дорученням діда, но командира полку, полковника Воронова, твій єдиний безпосередній начальник і наглядач. Має право усе робити з тобою, навіть пристрлити, як рипатися розпочнеш, так що вгамуйся і веди себе чемно із старшими за званням.
І тут лейтенантові Іокару, - раптово стало так смішно, що він аж зійшовсь у реготі і не міг зупинитися. Поступово регіт перейшов у кашель та такий, що лейтенант почав захлинатися ним. Тоді прийшлося майорові Пісному ставити ліхтар на підлогу, підхоплювати затриманного лейтенанта під пахви і переводити у сидячий стан. Але й це не спрацювало, лейтенант продовжував і продовжував кашляти. Биття по спині також не дало результатів, і тільки зачепнутий з цеберки кухоль холодної криничної води припинив нарешті кашель. Лейтенант сидів на підлозі, важко дихаючи і відфиркуючись. Було помітно, що йому стає все легше і легше. Майор Пісний підняв з підлоги ліхтар і, знову спрямувавши його убік затриманого, вимовив - А тепер слухай мою команду і виконуй її без усяких так балачок, бо в твоєму плачевному становищі вони зовсім ні до чого. Так ось... - тепер ти підведешся з підлоги, вона цементна, холодна, особливо уночі. Сидячи чи лежачи довго на такій, можна і запалення легенів підхопити, Гадаю це ні до чого ані тобі, ані мені, а тому переходь у той куток, до якого ми тебе поклали, коли принесли сюди, там бушлатів і шинелок настелено у кілька шарів — справжнє королевське ліжко, так що поки користуйся ним.
І майор Іокар без зайвих слів пересів на вказане майором Пісним місце, бо нічний холод починав вже йому допікати.
|
у Вас 
0
