Оце, знаєте, п’ять хвилин тому закінчився дощ. Такий великий, суворий, сердитий йшов. Ішов, ішов і прийшов до мого дому. А я біля вікна сиджу. Дивлюсь, а небо сіре-сіре. Ніде й хмаринка не пролетить, не порадує своїм біленьким хвостиком. І небо надуте таке, як кулька. І здається, вона зараз лопне… бах… і нова порція дощу. А він же такий рясний, що й світу білого не видно. Та й шумить. І так настирливо б’ється у вікно, неначе хоче ввійти і привітатись, а його не впускають. Так краплинка за краплинкою і падають на вікно, а потім тихенько спускаються донизу, залишаючи за собою маленькі доріжки – сліди їхнього життя на склі. І так багато їх, тих слідів – переплітаються, перетинаються, як справжні людські життя. А так, як придивитися, кожна краплина – то людина. Ми ж всі однакові, схожі, як краплі дощу, але лише по-різному живемо. Он велика краплинка… ні, то не чиновник, не президент, то людина з великою і щирою душею. Дивись, як вона усміхається і радіє, що вона хоч трішки прожила. І так весело котиться вниз. Якби ж люди хоч інколи раділи тому, що живуть на цьому світі, що бачать сонце, дихають, відчувають. Якби ж хтось хоч раз задумався про те, навіщо ми створені, навіщо живемо. Точно не для того, щоб воювати між собою і змагатись, в кого більше грошей. А так інколи хочеться побути просто людиною – краплинкою. Прожити отой слід на вікні – чистий, прозорий, безневинний, - і зірватися вниз. А он краплинка хотіла зачепитись за вікно, але залишила по собі лише маленьку плямку. Я таких називаю «покинуті Богом». Хотіла зачепитись за останню ниточку на цьому світі, але й вона обірвалась. ЛЮДИНА… багато життів просто зриваються в нікуди. Вони, лише народившись, вдихнувши повітря, але не відчувши материнського тепла, втрачають ту ниточку. А в матері залишається лише отой маленький мокрий слід. Та на їх місця приносяться інші. Та чи завжди їм легко жити? А он краплинка. Дивись, ще одна. Та їх мільйони. Мільйони душ, очей зараз дивляться у вікно і думають: «Якби мені бути краплинкою…» А їм у відповідь лише усмішки і тихий шепіт: «Ми лише вісники завтрашнього дня. А чи хотіли б ви жити на небі, впасти на землю і вмерти від першого промінчика сонця, не побачивши його? Навряд чи.» І залишається лише одне питання: «Яким життям краще жити: довгим людським з своїми перемогами та поразками і лише мріяти чи життям краплинки, таким веселим, від якого завтра не залишиться і сліду?» відповідь мені принесе наступний дощ. 11.07.09
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
