Крок за кроком, ненароком, почав задумуватись над тим, що люди насправді називають вічністю… Точніше, про те, що люди намагаються зробити вічним… Над собою… Яке призначення людини? Очевидно, що – продовжити себе… Як пафосно кажуть: посадити дерево, побудувати дім, зростити дитину… З деревом і будинком все зрозуміло і буденно. З дитиною – складніше… Народження, перші звуки, кроки, слова, осмислені дії… Що ми продовжуємо у дітях? Що ми лишаємо для власної вічності? Чи багато дітей не чують озлоблених криків їх батьків і взаємних дорікань? Чи вчасно, без насилля, з розумінням вразливої і несформованої свідомості їм пояснюють: що можна, що не можна і чому? Кого ви продовжите у дітях, б’ючи по руках із зойком: «не можна»? Яку рису закладете, говорячи: «можна, якщо ти…»? Проекція жорстокості і цинічного торгу за вигоду чи належну поведінку? Чи в цьому ви хочете себе увічнити? Так, ми – не ідеальні… Але наші діти народжуються ідеально чистими… І тільки потім вони стають такими, якими ми їх зростили… Не ідеальними… Нема рецепту хорошого батька і турботливої матері. Зрозуміло, бо ми всі – різні, як і різні наші діти. Але якщо змалечку бачити хоча б намагання створення сімейного затишку, спостерігати ніжність і щирість відносин тата і мами, відчувати силу їх взаємного компромісу, повірте, у вас уже є пів рецепту для щастя ваших дітей, а – отже – і для омріяної вічності… Розмовляйте з малечою без упину. Не поспішайте робити їх дорослішими. Оберігайте, але й самі не соромтесь бути дітьми. Ліпіть з ними снігових баб і грайте у сніжки. Навесні саджайте дерева. Влітку на морі будуйте піщані замки. Восени засипайте один одного листям і бігайте у чоботях по калюжах. Хіба не в цьому дитяче щастя, коли твої батьки – твої друзі? Хіба не в цьому ще один крок до вічності? І в вас були перехідні періоди. І вам було не легко вступати до самостійного життя. Але якщо ваш діалог не був диктуванням умов і правил, ваш менший друг чи подруга питатиме у вас поради і чекатиме розради, а не закриватиметься у власних закутках душі і не волатиме наодинці із думкою: «чому в інших – не так, чому в інших – краще?»… Вічність – це коло… Зростіть з ними ще раз… Зростіть із ними кращими, ніж вас колись ростили… А потім ви побачите їх сім’ї… Нема ніякої схожості, дежавю? Ви все зробили правильно, формуючи їх світогляд і характер? Вічність – ближча? У швидкоплинності ви вже бабуся чи дідусь… І ваші діти з натхненністю продовжують починання, які ви у них заклали… Радію з вами, що ваші діти – кращі за вас… Що в їхніх сім’ях панує затишок, любов і розуміння… Що вони завжди з радістю чекають на ваш візит. Бо ви і досі – їхній друг, якому можна довіритись, від якого навіть без слів прийде безкорислива допомога. І навіть, коли вас не стане, вас любитимуть. Та в кожного своя вічність…
Дякую. Ви все написали правильно. Хочу зауважити, що велике значення у вихованні дітей має ще й спадковість, про яку не можна забувати. Пам'ятаєте: "Яке коріння — таке й насіння".
Дуже гарна настанова для тих молодих батьків хто хоче задуматися над своєю вічністю і виховувати правильно молоде покоління, але є й ті, які не читають таких прокламацій, і, махнувши на все рукою, продовжують калічити долі своїх дітей, а разом і нації. Правда, від такого відношення до цієї справи, земля не зійде з орбіти, а сонце, як і раніше, будитиме їх зранку, але ми, як нація, будемо топтатися на одному місці і шукати винних у своїх негараздах. Одна маленька описка, п. Олександре, вічність не коло, а спіраль по якій ми всі рухаємося, що дає нам можливість виходити на вищі щаблі розвитку. З повагою Чумак.
Справа виховання це справа навчання самого ж вчителя . Діти це не тільки обєкт для навчання , діти самі того не розуміючи і не знаючи навчають кожного , своєю безпосередністю , своєю чесністю , вони не знають підлабузництва , вони не мають деколи авторитетів , хоча треба завжди вчити дітей поважати старших . І тому важко молодому давати настанови старшим , бо з одної сторони треба сказати що і старші бувають неправі , а з іншої сторони ... Треба і мати субординацію , повагу до старших . Але ПРАВДА це основний аргумент кожного , тільки треба ще навчитися з ПОВАГОЮ ДО КОЖНОГО вміти сказати правду .
Сподобалося - ТАК ми не ідеальні . Це мабуть заохота для вдосконалення якому ніколи немає меж . ВПЕРЕД ВДОСКОНАЛЮВАТИ ДУШУ і думаю життя тоді буде всім краще !
Усе ви правильно кажете, але ж як іноді важко усе це виконати. От приходиш з роботи - і щоб тебе ніхто не чіпав, хоча б годинку-другу Але ж усім відома аксіома - те, що вкладеш у дітей, маю на увазі перш за все ДУШУ (а не гроші), то і отримаєш потім через ...надцять років.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
