— Майстре, як ти знаєш, куди йти?
— Тримаюся шляху, Юрію.
— А як ти знаєш, куди його тримати?
— Компас, Юрію. Компас.
— Але ж я жодного разу не бачив, щоб ти ним користувався.
— Погано дивишся, Юрію, погано.
— Я не розумію...
Герої зупинилися.
— Юрію, у мене дві стрілки: одна — в серці, інша — в розумі. Якщо обидві вказують в один напрямок — це і є вірний шлях.
— А якщо моє серце й розум завжди сперечаються? Як мені знати, куди йти?
— Юрію, людина часто думає серцем, а відчувати намагається розумом. Ні до чого доброго це не приведе. Або будеш бігати з боку в бік, або на місці залишишся. А смерть і там, і там знайде. Тільки ти так нікуди й не дійдеш, Юрію.
— Але ж вас смерть також знайде…
— Так, Юрію. І мене вона знайде. Ми всі приречені на кінець. Але якщо вона застане мене, коли я йду своїм шляхом, — я прийму її без жалю. Бо смерть, що приходить на шляху істини, — не поразка, а завершення. Як сторінка, перегорнута вчасно. Адже кожна душа приходить у цей світ не просто існувати, а здійснити свою місію. І сенс життя не в тривалості дороги, а в тому, чи була вона твоєю.
| 
у Вас