Равлик стирчить з виряченими очима, що на кінчиках довгих вусиків.
Мовчазні очі чайки проглядають поверхню води.
За скляною маскою- нахмурені очі підводного мисливця досліджують
дно.
За лінзами телескопа очі морського капітана,
і за чорними окулярами очі плавця сходяться:
їхні погляди- на моїй мушлі, потім вони переплітаються,
забуваючи про мене.
В обрамленні далекозорих лінз, я відчуваю
далековидні очі зоолога, який намагається обрамити мене в
оці "Роллеіфлеха".
У цей момент, переді мною промайнула зграя крихітних,
щойно вилуплених анчоусів,таких маленьких,
що у кожній маленькій білій рибинці, здавалося,
було місце лише для чорної цятки ока,
і це була цятка очей, що перетинала море.
Усі ці очі були моїми. Я зробив їх можливими;
я відіграв активну роль; я надав їм матерію,
зображення.
З очима прийшло все інше, тому все,
чим стали інші, маючи очі, у кожній формі
та функції, і безліч речей, які, маючи очі, вони змогли
зробити, у кожній формі та функції, виникли з того, що я сам
зробив. Недарма вони були самі по собі присутні
у моєму зоряному далекому просторі, у моїх стосунках
з іншими, чоловіками та жінками тощо, у тому, що я почав
будувати мою власну мушлю тощо. Коротше кажучи, я все передбачив.
І глибоко, в кожному з цих очей, я жив, а точніше, жив інший я,
один із образів мене самого, і він зустрічався з образом її,
найвірнішим образом її, у іншому, надсвіті, що відкривається
крізь напівпрозору, рідинну сферу райдужних оболонок,
темряву зіниць, дзеркальний палац дзеркал сітківки,
у нашім справжнім світоколі, що простягається без берегів та меж.
Вампір був незадоволений тим, що страх і кохання перетворилися на дріб’язкові суперечки.
Емма розлютилася. «Сподіваюся, що ти жартуєш!»
«Побачимо, наскільки сильна твоя любов!» — сказав він сердито.
«Який шляхтич!»
«З якою чудовою жінкою я збирався одружитися. Пропонувала мене, як кістку собаці!»
«Ти казав, що моє волосся пахне трояндами!» — вигукнула вона.
«Гаразд! Гаразд!» Дейвіду було трохи не по собі сперечатися перед невідомим.
« Ти казав, що я- ангел!» — продовжувала вона кричати .
«ТРЕБА… НАСИТИТИСЯ!», — люто прокричав вампір, підходячи ще ближче. Він мав намір швидко вбити когось і якомога швидше лягти спати, подалі від цієї жахливої пари.
Його очі розплющилися ширше, і він показав свої зуби. «КОГО...?»
«ЇЇ!» — сказав Дейвід, показуючи на свою майбутню дружину.
«Він більший! Більше поживи!» — сказала вона, відчайдушно показуючи пальцем.
Раптом вампіра охопила хвиля втоми. Йому було багато столітть, і слухати їх було виснажливо та гнітюче. Як він міг би почуватися краще, попоївши будь-якe з цих жалюгідних створінь?
Він подивився на їхні нажахані обличчя та вигукнув: «ПОГАНА КРОВ!»
І він зник у нічному повітрі, залишивши Емму та Дейвіда наодинці одне з одним.
Разом, як вони й пообіцяли, на все життя.
з англійської
Іван Петришин
Історія написана Клайвом Лейном та адаптована Ніколою Прентіс.
ЩMykola Bazhan "Majster Zaliznoji Trojandy"
/an excerp/
I close my eyes and recollect you of that time: tall, stocky, awkward, with a long, long neck, with thin legs wrapped in green wraps, stuck in thick and heavy Austrian soldier's boots. You smiled. You smiled restrainedly and sadly in a boyish way, with swollen lips, you were just a common boy, whose eyes only showed that sorrows and anxieties, poverty and worries did not bypass the young man either in the Elizabethhorod steppes, where he spent his teenage years, or in the poor shelters of his Kyiv student existence.
Semenko did not spend many arguments to convince you to join his futuristic company, to start working in the editorial office, and get published in the newspaper. You had already been learning literary work yourself. You wrote poems, stories, essays in Russian and Ukrainian. Sometimes you published them in Kyiv newspapers.
... treating you to editorial yellow tea, Mykhailo became even more convinced that his first impression of your poems was not erroneous. You had been already writing, even if inexperiencely, clumsily, imperfectly, but in a youthful, fresh, sincere, sparkling manner. Somewhere deep in your soul, you were afraid to believe it yourself, you felt like a real writer. In a small box, under the couch, on which you slept, or in the deep pockets of your patched breeches, you had been already hiding the sheets of your works. "Here, give them, give them to me," Semenko even reached out to take the manuscript from the author, but the author hadn't brought anything, because he didn't think his fate could change right away.
Translation from Ukrainian into English
Ivan Petryshyn http://ukrlit.org/bazhan_mykola_platonovych/maister_zaliznoi_troiandy
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
