ПТАХ Стих вітер у серці моїм, Наповнився спокоєм розум. Залишив я подумки світ, У верх, від всього - на свободу! Байдужий, успішний, легкий, Піднесений свіжістю злету, Підхоплений хвилею мрій, Високий політ, - десь далеко... Відкриті простори й світи, І люди, що жадні на речі… Розкинуті гори, степи, Надії, що вкрали дитячі... Прикуті мостами річки, Що їх як пір’їни змиває, Людські сподівання-свічки, Природа не злячись ламає. Важкі нарікання і гнів, Сотнями тисяч бурмочуть, - Сумирні і тихі стежки, Від хати до хати розносять. Собі лиш безмежно тяжкий… За золото долі купують, Та совісті груз не такий! Його просто так не скасуєш! Розкішний політ! - із землі. Та дійсність проста для закону. Не бачать, що для душі, - Занурені крила у воду. Стих вітер у серці моїм, Наповнився спокоєм розум. Залишив я подумки світ, У верх, від всього - до свободи!
|