Мені було 7,коли я вперше покинула тебе… Тоді я не знала майже нічого крім цікавого натовпу свого міста, в якому без краю могла розглядати дотепних людей, та ще кількох речей, які безглуздо і по дитячому забивали мою голову. Мені хотіли відкрити світ, і я його побачила. Разом з цим зрозуміла значно більше. Там не так, як у тебе…Небо ніби синє, але не так пливуть у ньому кумедні хмарки. І сонце гріє не надто тепло. І дощ не такий м’який. І трава не так пахне. Я не перебірлива, запитайте у будь-кого, хто був закордоном – вони вам скажуть. Я росла…Щороку ділила час свого запашного дитячого літа з іншими людьми. З ними цікаво, вони привітні, гостинні, але не такі, як у тебе. Тоді я не знала, що означає це таємниче у звучанні слово «ностальгія», яким полюбляють користуватись дорослі, але щось муляло у глибині, коли занадто довго я тебе не бачила. Я сумувала…Але знала, що це ненадовго, адже мені просто хочуть показати світ. Я була вдячна. Та тільки у тебе так вільно і приємно дихається на повні груди. І це не перебільшення. Нехай у тебе немає тих розкішних троянд, які ваблять, але ти маєш поле ромашок, серед яких куди приємніше лежати на траві. Я поверталася…З’являлося почуття зробити тебе кращою, наблизити до тої, що так гостинно зустрічала кілька годин тому. І тут же назрівала нова думка. Навіщо робити нищу за рівнем якості копію, коли можна створити власний шедевр. Разом ми зуміємо перемогти. Нам ще позаздрять чужі птахи. Їм захочеться нашого неба…Я люблю тебе, Україно!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас