Почуття гніву, ненависті, розуміння несправедливості і водночас стрімке бажання відчути любов може з’явитися будь-коли, але при цьому тобі потрібно докласти зусиль. А чи виникає все це у тебе просто так? Ні, якщо ти ніколи не був одиноким. Ти був без друзів і, можливо, тоді відчував себе нікому не потрібним, але це ніщо в порівнянні з тим, що чує твоє серце, коли поряд немає того, кого тобі хочеться бачити більше за всіх, хоча б на мить, але до чого тут твої бажання, коли вони не в силі стати реальністю. Саме тоді ти починаєш мріяти, саме тоді ти вчишся бути людиною, яка здатна зробити в житті щось більше, а ніж просто життєвий вчинок. Коли ти ростеш без присутності близької людини, тим паче, якщо це батько або матір, не можна сказати, що ти живеш неповноцінним життям: у тебе є все. Хтось там за сотні, а то й за тисячі кілометрів звідси піклується про тебе, надаючи матеріальну допомогу. Але чи потрібна вона завжди? Хоч раз, а може й тисячі разів тобі хотілося замінити це «все» всього лиш на один погляд, один дотик, одне слово… Насправді світ занадто складний, щоб зрозуміти його повністю. І хоча ти розумієш, чому має бути саме так, а не інакше, ти не відчуваєш цього серцем, ти відчуваєш, але щось на багато важливіше. Проходить день за днем, і ти все частіше починаєш замислюватись над тим, у чому полягає сенс життя. А все ж таки, в чому він полягає? Ця таємниця відкривається не всім і не кожному, а якщо і відкривається, то лише частково. Можна тільки здогадуватись, створювати думки і вважати їх геніальними або, навпаки, просто нереальними. А може все і створено, щоб бути таким – нереальним. Але в жодному разі вигаданими, вкраденими в ілюзії не можуть бути почуття. Вони завжди правдиві, передають те, що у людини на душі, завдають нестерпного болю, а попри те хоч іноді, а так жадано чарують серця радістю. Це буває дуже рідко, проте запам’ятовується надовго. І важко викорінити ту радість з людського серця, а якщо вдасться, то не простимо, бо це ніби забрати у маленької дитини іграшку – вона заплаче, а серце – ні, проте йому буде боляче, і той біль гірший за будь-які сльози, що заважають людині дихати волею, жити серцем і мріяти душею. А все ж таки, коли приходить така мить, коли серце купається у такій радості? Мабуть, лише тоді, коли просто відчуваєш себе в тих обіймах, про які іноді змушуєш себе мріяти. А що робити, коли такі мрії здійснюються таки дуже рідко? Будувати життя на одних мріях? Але тоді воно перетвориться на ілюзію. А що коли відсутність найдорожчої людини, це всього лиш випробування долі? Тоді потрібно набратися мужності і пройти його, чекаючи наступного. Поєднувати хороше з поганим – уміння жити правильно. Самотність не потрібно розуміти як покарання чи просто мить, що має вічну тривалість. Самотність – це винагорода. Лише тоді, коли ти на одинці з самим собою, ти пізнаєш те, чого не можеш зрозуміти у колі інших людей. Ти пізнаєш істину любові. А зрештою почувати себе самотнім не так вже й погано, бо лише тоді ти вчишся цінувати своє життя, лише тоді ти хочеш пізнати сторони світу, лише тоді ти мрієш про щастя, а не маєш наміру загарбати його без жалю, з думкою тільки про себе. І нехай тебе запевняють, що бути самотнім – просто існувати, це не так, бо одинокі миті служать іскрами, без яких не буде вогню. А яке серце буде гарячим, якщо його не гріє щире почуття? Жодне. Тільки переживши самотність, ти хоч щось значитимеш у світі. Тож не бійся цього слова, насправді воно рідне, як ніщо інше і багато чого обіцяє. Це душевна самотність, і не страшно відчувати її, якщо добре знати, що всьому приходить кінець. Вічність часу ніяким чином не стосується вічності життя. Його плин супроводжується перемогами і поразками. Перемога над самотністю є чи не найголовнішою у житті. Від неї можна багато чого взяти, привласнити, посадити у серці мов зернятко, яке безсумнівно проросте досвідом, що буде незамінним супутником у житті. Кінець самотності супроводжується новим періодом чи бодай миттю життя, що є величезною дякою і доказом того, що ти справді сильна людина. Саме тоді ти маєш заслужене право писати своє ім’я з великої літери. Чому? Так тому, що ти душевно переміг, а це справді подвиг. Живи так, як і жив до сьогодні, але знай, що будь-який біль обіцяє щастя, а терпіння – винагороду. Якою вона буде, вирішувати тільки тобі. І все ж таки потрібно пам’ятати, не залежно від того у чому полягає сенс твого життя, розрив у часі, як і розрив у відстані, – це в жодному разі не розрив у почуттях. Якщо довго чекати і надіятися, вдасться добитися того, щоб усі надії справдилися, а мрії стали реальністю. Коли холодно у серці і якось неспокійно на душі, потіш себе хорошою думкою, створи тимчасову забавку, аби відволіктись і тобі не буде сумно. Відсутність того, кого хочеться бачити поряд не може тривати вічно, тому потрібно мати хоча б найменшу надію і знати, що вона помре останньою. Нащо надіятися? На все. На те, що вже завтра ти прокинешся не під променем сонця, як усі інші, а під променем чаруючої усмішки, під сяйвом занадто знайомих і вже навіть вивчених на пам’ять очей рідної душі, присутність якої тобі так сильно хотілося відчути раніше. Не те, що обійми, всього лиш дотик тої людини зможе зробити неможливе – змусить повірити тебе у щастя. І це не вигадка, це правда, бо існує те, що неможливо осягнути розумом, те, що може відчути тільки серце – любов. Безмежна, невичерпна, безкінечна, така, яка робить життя особливим. У світі немає людини, яка б не любила. Усі ми любимо, в серці кожного закладений цей дар. Він найцінніший, втратиш – повернеш, але навряд чи. У кожного є своє особливе свято. Коли приходить воно для тебе? Що ж, мабуть, усе ж тоді, коли ти ще раз переконуєшся, на скільки сильною є твоя любов до тої, що подарувала тобі життя, жаль тільки, так мало можливості віддячувати їй кожного дня. Та це не перешкода, щоб любити її так само. Навпаки, з часом на більші й більші простори простягається це почуття. Це не вірус, але охоплює тебе, це не вісник волі, хоч іноді занадто сильно стискає серце, це не ніж, а так боляче ріже… Це не заважає, але іноді буває зайвим, через нестерпний докір, який робиш сам собі. Але ти не зможеш жити, не маючи у серці хоча б грама цієї любові. Хіба не є прекрасним те, що ти відчуваєш необхідність у присутності інших. Тоді вже вкотре ти доводиш собі, що потрібен комусь так само сильно. На що ж вона спроможна, та любов? Чи тільки на те, що вбиває байдужість і ненависть? Напевно, що ні. Це всього лиш кільканадцята частина почуттів, які переживає людина, а стільки може зробити у житті кожного з нас. Приміром, існує душевний біль. Він проявляється тоді, у деяких випадках, коли ти не можеш проявити свою любов до іншої людини. Чому ж не можеш? Чи стосується це твого внутрішнього бажання, чи, можливо, інші обставини забирають у тебе можливість проявляти це почуття тоді, коли ти цього захочеш. Суперечливе питання, і ти не вирішиш його з власної волі, мабуть, просто потрібно жити оптимально, реально дивлячись на ті події, що відбуваються навколо тебе, розуміти їхній сенс і передбачати хоча б якусь частку твого майбутнього морального світу. Дитинство, яке ти проводиш без можливості бачити близьку людину за кожним сніданком має певну суть. Ти все чіткіше починаєш розуміти її з кожним днем, з кожною хвилиною. Хтозна, можливо зовсім скоро ти прокинешся з яскравою думкою, що відкриє тобі всі карти сьогоднішнього життя, можливо це буде і не скоро, але ж буде. Це буде особливий день. А зараз ти всього лиш здогадуєшся, що насправді ховається за світлим днем. Не важливо те, в яких умовах ти живеш, як тебе виховують, важливо те, кого виховуєш у собі ти сам, бо цей «хтось» буде при тобі все життя і керуватиме твоїми почуттями та вчинками. Саме це важливо, це вирішувати тільки тобі і тільки зараз. Іноді, коли дуже захочеться, попроси когось усміхнутися. Нехай це буде коротка, але щира посмішка, і ти побачиш в ній ту посмішку, яку хотілося б бачити кожного дня, ту, яку, на жаль, часто бачиш всього лиш уві сні, але ту, що впевнено говорить тобі про те, що життя дарується тільки раз, і потрібно любити його таким, яким воно є. Не треба хотіти зробити його зовсім іншим, треба навчитися вбачати його кращі сторони і пам’ятати, що після кожної ночі приходить ранок.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2894 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
