Дуже подобалося вуйкові Феріщаку хвалитися перед людьми, молодшими від нього. Так одного разу, їдучи у поїзді до Сігету, він побачив крізь вікно велику купу шліферів, складену вздовж залізної дороги. – Мой, люди добрі! – загорлав Феріщак на весь вагон. – Ці шліфери я тесав ще з твоїм дідом, – й справив пальцем на Івана Товкана. Та коли поїзд зупинився, Товкан почав придивлятися до тих шліферів, витесаних нібито Феріщаком та його дідом. – ’уйку Феріщак, тесали ви з моїм дідом у чортової маттери сесі шліфери, бо они з бетону!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
