ВІДПУСТКА ЧАСТИНА 2-ГА

                          "ВІДПУСТКА"

   На  другий  день  Анюта  ходила,  як  хмара, Славко  лежав  з  мокрим  рушником  на  голові  і  стогнав,  а  я  нишпорила  по  книжкових  поличках  Славкової  бібліотеки. Одна  тітонька  Марія  клопоталася  по  господарству, швидко  перекочуючись,  як  справжній  колобок,  із  комори  до  кухні,  із  кухні  до  стайні  і  без  перестану  щебетала.  День  тягнувся  довгий  і  нудний. Вночі  я  крутилась  на  гарячих  перинах,  як  на  розпеченій  сковорідці.  Заснула,  коли  вже  почало  світати  і  одразу  ж  прокинулась.  Якийсь  хрипатий

жіночий голос  гукав  тітоньку  Марію.

-  Господи,  Катерино,  це  ти?  Знову  Сашко  нажлуктився?  От  лихо!  Зараз  відчиню.  Мушу  зав'язувати  калитку,  Бо  Пальма  Грицькова  занадилась  з  цуценятами  сюди. Усю  городину  витовкла.  І  така  ж  розумна.  Навчилась  сама  клямку  відмикати,  то  мушу  мотузкою  зав'язувати.  -  Цокотіла  тітонька  Марія,  котячись  до  воріт  в  довгій  нічній  сорочці.

   -  Сашко  мій  пропав. По  короткій  паузі  сказала  Катерина.

  -  Як  пропав?  Певно  знову  десь  п'є.

  -  Ой  ні,  ой  ні!  Від  того  часу,  як  вони  зі  Славком  пішли  до  вас,  його  вже  ніхто  не  бачив.  -  В  хриплому  голосі  Катерини  бриніли  сльози.

   -  Як  то  не  бачив?  Та  він,  п'яний,  доплентав  навпростець через  город  до  твої  хати.  Ти  тоді  ще  на  подвір'ї  поралась.

  -  Він  дійшов  до  паркана  і  повернув  знову  до  вас.

  -  Не  приходив  він  до  нас,  Катерино.  Ми  з  Анютою  до  півночі  зі   Славком  товклися.  Ніяк  до  хати  не  могли  його  запхати,  то  він  тут  на  лавці  до  ранку  і  спав.

   -  Ой, брешеш,  Маріє,  ой  брешеш!  Люди  все  чули,  як  Славко  нахвалявся  його  вбити.  Вбили,  вбили  мого  синочка  іроди!  -  Заголосила  Катерина.

   -  Катре, схаменися!

На  крик  із  хати  вибігла  Анюта  в  одних  біленьких  плавках, а  за  нею  причалапав  заспаний  Славко.

   -  Що  таке  сталося,  тітко  Катерино? -  пробасив  Славко  Тітка  Катерина,  як  навіжена,  кинулася  на  кремезну  постать  Славка  і  стала  колошматити  його  в  живіт. 

     -  Вбивця!  Вбив… -  раптом  у  неї  щось  клацнуло  в  горлі  і  на  волю вирвався  чистий  без  хрипоти  виск  недорізаної  свині.

    -  Через  оту  хвойду  Любку  вбив  мого  синочка!  Я  все  знаю,  Я  все  викажу!  - В  сусідніх  хатах,  як  по  команді  ввімкнулося  світло,  загавкали  собаки  і  схід  сонця  вже  усе  село  зустрічало  біля  нашої  хати.

Чотири  міліціонери  допитували  нас  вже  по  кілька  разів.  Очевидно  для  того,  щоб  добре  запам'ятати.  Протокол  не  складали  не  знаю  чому, може,  боялися  наробити  орфографічних  помилок?  Особливо  їм  сподобалося  допитувати  мене.  Я  їх  розумію.  Артистів  їм  доводиться  бачити  хіба  по телевізору,  а  тут  навіть  можна  помацати.

Коли  я  по-третьому  колу  розповідала  про  сцену  з  рушником,  руде  сусідське  цуценя  притягло  якийсь  черевик  і  біля  наших  ніг  почало  тріпати  й  підкидати  його. Я  захлинулася  на  півслові… Це  був  лівий  черевик  зашнурований  шматком  строкатої  мотузки,  а  на  носку  черевика  засохла  велика  кривава  пляма…

           Першим  ожив  короткий  з  огрядним  черевом  міліціонер  і  кинувся  до  черевика, але  прудке  руде  цуценя  схопило  черевик  і  дременуло  поміж  ніг  під  паркан.  Сільський  Пуаро  побіг  за  цуценям,  став  рачки  і  хотів,  напевно,  пропхати  своє  коротке  огрядне  тіло  в  маленьку  шпаринку  попід  парканом, хоча  за  пів  кроку  від  того  місця  навстіж  була  відкрита  хвіртка  в  город.  Нарешті  до  цього  Пуаро  дійшло,  що  в  його  стратегічній  дії  був  промах,  від  того  по  потилиці  і  по  обличчі  потекли  струмки  поту. Обличчя  його   стало,  як  стиглий  помідор. Він  зробив  якийсь  дивний  рух  плечима, певно  для  того,  щоб  випнути  груди,  але  від  цього  у  нього  ще  більше  вип'явся  живіт. Пуаро  зробив  крок  до  Славка:  -  Де  труп?

Славко  навис  над  ним,  як  скеля  над  лантухом,  і  загримів:

   - Який  труп?

  Мізансцену  Пуаро  обрав  досить  невигідну  для  себе.  Для  того,  щоб  дивитися  на  Славка,  йому  треба  було  підняти  догори  голову,  а  від  цього  йому  злітав  міліцейський  кашкет.  Він  схопив  кашкета  рукою  і,  як  тенісний  м'яч,  відскочив  від  Славка. У  мене  промайнула  думка,  що  звання  капітана  він  отримав  саме  за  цю  властивість.

   -  Ти  мені  тут  баки  не  забивай.  На  черевику  кров.  Це  речовий  доказ!

   -  Речовий  доказ  втік, -  посміхаючись,  пробасив  Славко.

   -  Впіймати  речовий  доказ!  -  Гаркнув  Пуаро  до  трьох  міліціонерів,  які  разом  з  сільськими  глядачами,  що  зібралися  в  дворі  і  на  вулиці,  в  захопленні  дивилися  виставу,  при  тому  ще  й  місця  мали  найкращі.

   Міліціонери  кинулися  виконувати  наказ.  Але  прудке  цуценя  ніяк  не  давалося  до  рук,  а  наприкінці  ще  й  дременуло  в  сусідський  двір  і  сховалося  в  будку  разом  з  речовим  доказом  під  захист  своєї  мами  -  чистокровної  німецької  вівчарки  Пальми.

Пуаро  підстрибував  біля  Славка  й  видавав  довгий  монолог  із  слів,  які  повинні  були  увіковічнитись  на  стінах  громадських  туалетів,  але  під  час  демократії  і  приватизації  нові  буржуї,  не  розуміючи  ціни  слова,заклеїли  їх  блискучою  імпортною  плиткою,  і  тільки  завдяки  нашим  письменникам-новаторам,  які  сміливо  перенесли  їх  на  папір,  ці  слова  будуть  збережені   для  майбутніх  поколінь.

Так  от  наш  Пуаро  видавав   монолог  на  при  кінці  якого  іще  раз  виразно  прозвучало  питання:  «Де  труп?»

Славко  раптом  заревів,  як  доісторичний  мамонт:

  -  Де  труп?  На  зеленій  могилі!  Туди  кожні  сто  років  підкидають по  трупу.  Зараз  по  плану  час  підкинути  свіжий!

           Капітан  Пуаро  радісно  підскочив  і  лівою  рукою  помацав  праве  плече,  мабуть,  уявив  на  ньому  зірочку  майора. Глядач  зойкнув  і  завмер.  Тітонька  Марія  зблідла,  наче  крейда.  Анюта  трималась  стійко.  Я  була  в  якійсь  прострації.

Міліціонери  посадили  Славка  в  «уазик»,  а  все  село  помчало  навпростець  через  кар'єр  до  того  самого  пагорбка,  на  якому  стояв  хрест,  перев'язаний  рушником.

Тітонька  Марія  котилася  попереду,  а  за  нею  Анюта. Міліція  і  село  дісталися до  пагорбка  майже  одночасно.  Запізнись  міліція  хоча  на  пару  хвилин,  маленький  зелений  острівець затоптали  би  сотні  ніг.

           Крім  нас  і  міліції  на  пагорбок  прорвалось  ще  чоловік  з  десять. Я  в  босоніжках  почалапала  через  болото  і  навіть  не  звернула  на  це  уваги.  Недалеко  джерела  навпроти  хреста  був  горбик  свіжоскопаної  землі.  На середині    горбика лежали  дві  жовті  троянди.  Всі  завмерли.  Тітонька  Марія  похитнулась  і  впала  на  руки  господаря  розумної  Пальми.  Анюта  щось  їй  пхала  під  ніс. Два  міліціонера  дружньо  запрацювали  лопатами.  Всі  мовчали.  Чути  було  тільки  стукіт  лопат  і  скигління  конопатого  хлопчика,  який  вчепився  двома  руками  в  високу  жінку. Нарешті  показалось  щось  замотане  в  простирадло.  Мене  почало  трусити,  аж  зуби  зацокотіли. Пуаро  хвацько  скочив  у  яму  і  театральним  жестом  шарпнув  простирадло  і…  там  лежав  великий  рудий  пес.  Пуаро  зробився  буряковим.  І  раптом  тишу  розірвав  ляпас  і  жіночий  голос  проказав:

    -  Та  от  куди  ділось  моє  нове  простирадло!  -  широкий  степ  зірвався  стоголосим  реготом.

Славка  повезли  до  району  разом  з  речовим  доказом,  який  видобули  з  Пальмової  будки  за  допомогою  сусіда  Грицька.  Тітонька  Марія  лежала  хвора  і  була  подібна  на  осіле  тісто.  Анюта  клопотала  біля  неї,  а  я  мусила  займатися  отим  галасливим  і  ненажерливим  господарством.  На  нашому  подвір'ї  кожного  дня  стовбичив  один  із  трьох  міліціонерів,  якому треба  було  видавати  сніданок,  обід  і  вечерю,  і  при  цьому  виставляти  велику  сулію  з  міцним  напоєм,  від  цього  запаси   з  погреба  тітоньки  Марії  танули,  як  сніг  під  палаючим  сонцем. Я  думаю,  що  служителі  Феміди  сподівалися, що  труп  Сашка  в  одному  черевику  таки  причалапає  на  Славкове  подвір'я.

Наближався  кінець  другого  тижня  моєї  зіпсованої  відпустки.  Був  обід.  Я  звивалася  коло  чергового  міліціонера,  носячи  з  прохолодного  погреба зігріваючи  напої.  Напевно  сільський  детектив  намагався  зрівняти  температуру  повітря,  що  доходила  до  сорока  п'яти  градусів  у  затінку,  з  температурою  свого  організму  і  це  йому  ніяк  не  вдавалося,  бо  я  вже  не  пам'ятаю  який  раз  занурювалась  в  прохолоду  погреба,  коли  раптом  почула  жалібний  передзвін  порожніх  пляшок.  Я  визирнула  з-за  погреба  і  побачила… городами  навпростець  чимчикував  Сашко.  У  правій  руці  у  нього  був  брудний  целофановий  пакет  з  порожніми  пляшками,  напевно  він  переплутав  тітоньки  Марії  хату  з  пунктом  прийому  склотари,  але  як  би  там  не  було,  по  стежці  сунув  справжнісінький  живий  Сашко,  точніше  напівживий,  бо  був  він зовсім  п'яний.  Половину  його  пики  прикрашав  струп,  права  нога  була  в  черевику,  а  ліва  в  чоботі,  який  був  більший  на  цілих  пів  ноги  від  Сашкової  і  невідомо,  як  тримався  на  ній.

Я  не  стану  оповідати,  як  розвивались  події  далі,  сподіваюсь  і  так  усе  зрозуміло,  але  скажу  тільки,  що  сільський  Пуаро  так  і  не  отримав  бажаної  зірочки  майора,  Сашко  опинився  в  лікувальному  закладі,  а  ми  завантажували  наш  старий  «жигульонок».  Притьопала  тітка  Катерина,  у  неї  були  очі  побитої  собаки. В  руках  вона  тримала  величезний  пакунок  і  конче  намагалась  його  позбутися,  пхаючи  то  Славкові,  який  досить  таки  схуд  і  вже  не  виглядав  таким  кремезним,  то  тіточці  Марії  і  при  цьому  весь  час  скиглила. В  її  голосі  з'явилися  знову  хрипливі  нотки.  Нарешті  наш  екіпаж  зайняв  місце  між  клунками,  пакунками,  пляшками  і  банками.  Тітонька  Марія  вже  сотий  раз,  схлипуючи,  нагадувала  нам  про  те,  щоб   вважали  на  дорозі,  і  ми  помчали  на  зустріч  прогресу,  лишаючи  за  собою  завісу  сірої  степової  пилюки.