" МІНЕРАЛКА" (МОЄ ПРОДОВЖЕННЯ ПОВІСТІ ТАМАРИ) )

                           "ДВА  КОВТКИ  МІНЕРАЛКИ"

                                          (Продовження)

     ВОНА: Він сказав, що  нікуди  мене  не відпустить… А за вікнами потягу  вже  розливався  рум'яною посмішкою  світанок, то посміхалася  нам  сама  доля і  кликала   за собою  у  широкий  світ, що  простягався за межами  тісного  вагону. Ми розуміли  одне  одного  і без слів.  Вони  були  зайві.                                                              Потяг зупинився  на  якомусь  маленькому  полустанку. Він  підхопив мою  напівпусту  валізу  і  ми  вийшли  на тому полустанку, пустому  і безлюдному.  З  усіх  сторін  залізної  дороги,  що  бігла  рівною смугою  у  безкінечність,  шепотів,  співав  стоголосими  пташиними  голосами  ліс. Від  полустанку  у  різні  сторони  розбігалися  променями  стежки  кудись  у  зелений  шум  того лісу.  Я  розсміялася, бо  згадала  слова  з  казки,  яку  недавно  читала  дочці:  «Наліво  підеш  коня загубиш, прямо підеш себе  погубиш»… Коня  я  не  мала,  себе  загубила  від того  дня,  коли зустріла  батька Ганнусі… Він, наче, прочитавши   мої  думки,  сказав:  «Направо  підеш  щастя знайдеш!» -  узяв  за  руку  і  повів  стежкою, що  вела  у  зелену, духмяну  прохолоду  лісу, який  вбрався по-святковому  у передчутті  наближення  «Зелених свят».

     Стежка  вивела  нас  на  широку  трасу,  вздовж  якої  вдалині  стояли  в  кучерях  садків  невеличкі  котеджики  приміських  дач. До  його  дачі  ми  підійшли,  коли  сонце  зависло у зеніті. Розімлілі на полуденному  сонці  садки  пахтіли  м'ятним  духом  квітів. Той  запах  я  запам'ятала  на  все  життя.  Це  був  запах  щастя! 

    Тиждень  пролетів,  неначе  один  день. Тоді я  узнала,  що  час,  цей  фізичний  час,  що  складається  з  шести  десяти  хвилин,  існує  в  різних  вимірах, пульсує  у  різному  ритмі. Я  і  ВІН  відкрили  новий  закон  фізики! Ні, скоріше  закон  щастя,  коли  засинаєш  з посмішкою,  упившись  досхочу  пристрастю, і прокидаєшся  з посмішкою  у  піні  духмяних  квітів, що ВІН  встигав  назбирати  до  мого пробудження. Ми  забули,  що  існують  інші люди,  що  існує  інше життя  там,  у  іншому  вимірі  часу! Пробудження  наступило  раптово…