Коментувати також можна з та

Чт, 28.03.2024, 18:26
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1015]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [133]
Аудіовірші [49]
Українцям [2667]
Вірш-пісня [542]
Вірші про Україну [1477]
Вірші про рідний край [805]
Вірші про мову [201]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [106]
Загадки [15]
Верлібр [143]
Елегія [51]
Історичні вірші [288]
Вірш-усмішка [995]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [661]
Вірші про чоловіків [109]
Вірші про військових, армію [209]
Вірші про Перемогу, війну [408]
Вірші про кохання [3366]
Вірші про друзів [713]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [332]
Вірші про дитинство [321]
Вірші про навчання [58]
Вірші про професію [82]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [705]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1213]
Вірш-тост, вірш-привітання [114]
Для мене поезія - це [191]
Поети [272]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [290]
Щастя - ... [597]
Жінка - ... [260]
Життя... [4417]
Філософам [1292]
Громадянину [861]
Метафізика [153]
Опитування для Вас:
Сторінка "ПОЕЗІЯ та ПРОЗА" завантажувалась:
Всего ответов: 215

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

ЧЕРЕШНІ

«Поблискують черешеньки
В листі зелененькім.
Черешеньки ваблять очі.
Діточкам маленьким.»

(Л.УКРАЇНКА)

Там за городами, де починається широке, аж до самого лісу поле, ясно червоніючи, стоять Бойчукові черешні.
Одні з них старі, широкі, інші високі й розкішні як дуби, а на вершку кожної з них майорить розіп’яте опудало. Здалека вилискують на сонці червоні ягоди, ваблять і манять до себе. Не можна не подивитись туди. Та тільки подивитись і ковтати слину, бо хто насмілився б перелізти через хвилястий пліт до Бойчукових черешень? Та не через опудала. Ні! Вони не страшні для дітей. Вони розіп’яті лякати пташок, але й ті вже привикли до них, і, наситившись зі плодів черешень спокійно відпочивають на їхніх дрантивих солом’яних капелюхах. Навіть старого Бойчука не боїться ніхто, бо всі знають, що старий недобачає і недочуває, хоча ціле літо ходить зігнений в три погибелі поміж черешнями, викрикуючи: «Ой, виджу, виджу тебе, шебинику! Ану, злізай, бахуре, з черешні, бо якщо ні!..» Люди сміються з старого, навіть і пословицю видумали: «Говорить сам з собою, як Бойчук в черешнях». Але в старого є вірний Тарко, якого не обдуриш. Великий і страшний, як вовк. Як насторожить вуха, як загарчить, то мороз лізе спиною.
Від згадки про Тарка мені стає моторошно і відразу забуваю про солодкий смак черешень, а тут до мене ще й бабуся: «Ану, Іванку, скокни до вуйни Василини під ліс і випроси трохи ґасу, бо тут Циля надулася і здохне бідна козуля». Скокни, Іванку, ніби той «під ліс» за порогом, а до лісу... А ще до того, до вуйни не доберешся тільки повз Бойчукові черешні. Іду, що поробиш, треба рятувати бідну Цилю. «Та бігом Іванку, бігом!» – гукає за мною вслід бабуся. Я бігом-бігом, та тільки до Бойчукових черешень, а там наче закам’янів – ноги не слухають, не рушають зміста.
Дивлюсь навкруг, Бойчука нема ніде, а черешні немов простягають до мене свої рясні червоно-зелені гілочки, ягоди нібито просять мене: «Зірви, зірви нас!» Я не спам’ятався, як переліз через пліт і опинився на черешні. Та тільки хосни, бо не встиг зірвати ні одної ягоди, як появився Бойчук з довгою драбиною на плечах, з відерцем у руці, а за ним вслід його вірний Тарко.
І на котру з черешень, думаєте, почав старий вилізати? Так ви вгадали. Але поки він виліз, я вже не був Іванко, а розіп’яте опудало. Старий капелюх впав мені аж до самої шиї, дихати нема чим, а старий – дві ягоди до рота, одну у відро, а далі вішає відерце на гілку, припалює цигарку, пісеньку мугикає і Тарка сварить: «Ти вже свого хазяїна не пізнаєш, шибенику, що тільки гарчиш на черешню?!»
Здалека доноситься голос бабусі: «Ів-а-а-анку-у-у!». А старий знову припалює цигарку, знову пісеньку мугикає... Крізь дірку капелюха мені видно, як бабуся йде стежиною до вуйни під ліс, видно, як повертається, а старий знову цигарку попихкує, знову пісеньку мугикає, вже сонце за обрій сідає, а мені причувається голос бабусі: «Куди ти пропадав, шибенику? Хосни з тебе, як з пса сала!».


Додав: traistamihai (13.06.2010) | Автор: © Михайло Трайста
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1783 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
БРАВО!!! hands hands hands hands hands up
avatar
2 shetamara • 22:44, 13.06.2010 [Лінк на твір]
От вже ті черешні... Смачно їсти, а читати Ваші оповідання ще смачніше! up


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ivanpetryshyn: А, що ви від них очікували?
Вони ж мусять якось Ванькам і Ксюшам пояснити,
чому вони почали війну з Україною
і чому це- "правильно".

virchi: Зараз російська пропаганда звалює теракт на Україну. І не дивно - в усіх бідах на болотах "винні" українці та американці

virchi: Дякую за розміщення додаткових лінків - і на текст, і на відео в Ютубі, щоб розуміти мелодію!


     


Форма входуу
Логін:
Пароль:
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz