Коментувати також можна з та

Чт, 25.04.2024, 00:35
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1019]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [133]
Аудіовірші [49]
Українцям [2669]
Вірш-пісня [542]
Вірші про Україну [1478]
Вірші про рідний край [806]
Вірші про мову [213]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [106]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [289]
Вірш-усмішка [997]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [661]
Вірші про чоловіків [110]
Вірші про військових, армію [210]
Вірші про Перемогу, війну [410]
Вірші про кохання [3366]
Вірші про друзів [713]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [333]
Вірші про дитинство [321]
Вірші про навчання [58]
Вірші про професію [82]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [705]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1218]
Вірш-тост, вірш-привітання [114]
Для мене поезія - це [191]
Поети [272]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [290]
Щастя - ... [597]
Жінка - ... [260]
Життя... [4422]
Філософам [1294]
Громадянину [865]
Метафізика [154]
Опитування для Вас:
Як Ви дізнались про сайт?
Всего ответов: 424

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Конокрадська честь 5

5.

– Хліб наш насущний дай нам днесь, – вчила молитись Руксандра трирічного Йонуца, стоячи навколішки разом з дитиною. – І прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим.
– …як і ми прощаємо довжникам нашим, – повторювала дитина.
– І не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого...
– ...ізбав нас від лукавого, – повторював Йонуц.
– Так, а тепер перехрестимось: Слава Отцю і Сину, і Святому Духові, і нині і повсяк час, і на віки віків Амінь!
– Амінь, – прошептав напівзаспаний Йонуц.
– А тепер лягаємо спати, – поцілувала Руксандра голівку сина і поставила його в ліжко, примістившись і сама біля нього.
– Мамо, сьогодні, коли Вуйко Степан приходив до діда, то обіцяв, що завтра поставить мене верхи на свого вороного коня, – похвалився Йонуц, коли Руксандра думала, що він вже заснув.
– Добре, дитино, добре, а тепер спи!
Довгий час Йонуц мовчав, а коли Руксандра подумала, що вже справді заснув, він запитав:
– То правда, мамо, що вуйко Степан найсильніший і найсміливіший зі всіх людей?
– Правда, правда, синку, – гірко посміхнулася Руксандра.
– Ти, мамо, замітила, які в нього сильні груди й м’язи на руках? Правда, що він не боїться ні дванадцятиголового змія?
– Мабуть, і правда, та вже спи, дитино!
Після довгої мовчанки Йонуц знову перервав нічну тишу:
– Мамо, як виросту, хочу бути сильним та сміливим, як вуйко Степан.
– Добре, сину, – тремтячим голосом, здержуючи плач, прошептала Руксандра і, міцно обнявши дитину, потримала хлопця поки не заснув. Сама довго не могла заснути, гарячі сльози котилися по її обличчю, а в грудях відчувала легкий, можна сказати, приємний біль. Її думки полинули в минуле, пригадавши їй ті дні, коли мучилась та плакала через те, що батько насилу намагався віддати її заміж за Йончія. В неї тоді не було іншого вибору, тільки або вийти заміж за Йончія, або втопитися в озері. Тоді вона вирішила помститися. Якщо Йончі, ні нащо не зважаючи, хотів погубити її молодість, обіцяючи взаміну батькові пару коней, то вона для нього була звичайним товаром, наче якоюсь твариною, а не жінкою.
«Ні, він не буде першим чоловіком мого життя, – вирішила тоді Руксандра. – Я віддам себе будь-кому іншому, тільки не йому. Це буде його мучити, він страждатиме через це», – тішила себе Руксандра.
Якраз в ті дні її батько поїхав з дому на два дні аж до Сукмарю. Тоді вирішила вона, що першим чоловіком її життя має бути ніхто інший, як Степан Гайдамашин. Руксандра пішла до пана Йозефа й розшукала Степана:
– Батько просив, щоб ти прийшов оглянути коня, який захворів, – збрехала Руксандра.
– Передай батькові, що буду через годину, – спокійно відповів Степан, нічого не підозріваючи, бо його кликали зараз чи не всі ґазди, коли мали неприємності з кіньми.
Через годину Степан Гайдамашин заїхав верхи на Дурилове подвір’я, прив’язав коня до сохи і глянув на Руксандру, що стояла приперта до одвірка хатніх дверей, з розплетеним чорним довгим волоссям, вдягнена в святкову білу льняну сорочку, крізь яку добре виднілися форми молодого дівочого тіла.
«Гарне дівчисько», – подумав, усміхнувшись про себе Степан.
– Прошу заходь до хати, – вказала Руксандра рукою на відкриті двері.
– Відколи це ви коней тримаєте в хаті? – розсміявся Степан і рушив до стайні. Руксандра побігла за ним до стайні, закриваючи за собою двері.
– Залиш двері відкритими, мені треба світла.
– Не треба світла, – схвильованим голосом прошептала Руксандра.
– Слухай, дівко, де твій батько? – суворим голосом запитав Степан. Він скоро збагнув, що замислила дівчина, яка вмить підступила до нього ближче, обняла його за шию, голову притулила до його сильних грудей і прошептала:
– Батька не буде два дні, якщо хочеш, можемо йти до хати.
Від Степана пахло кіньми й васильком. Руксандрі стало легко й весело на душі, забула навіть і про сором та страх, вона була б так простояла до кінця свого життя.
Забула навіть і про Йончія, і про батька, – про всіх. Вперше в житті вона відчувала себе щасливою.
«Зараз він мене обійме, поцілує, потім візьме на руки й занесе до хати, або поставить там в куток на солому», – надіялась Руксандра зі всього серця, яке билося та металося в її грудях, наче маленька пташка, що попала в клітку...
Та Степан чомусь-то вагався обнімати її, а після кількох хвилин зняв її руки зі своєї шиї й лагідним голосом промовив:
– Дурне дівчисько!
Руксандрі ці слова впали на серце важким каменем, і враз їй стало дуже жаль самої себе й зі сльозами на очах промовила:
– Мене батько хоче віддати за Йончія Лупула...
– І Божа заповідь глаголить, що гріх виходити заміж чесною дівкою, – пожартував Степан.
Але їй не до жартів було.
– Я його не хочу, не бажаю, щоб він був першим чоловіком мого життя! – гордо відповіла й глянула йому прямо в очі. На мить знову забула про сором та страх, який обвивав, наче змія, її серце.
– І ти звернулась до мене, як до сільського жеребця!? Може, ще й збираєшся заплатити мені за це?!...
– Заплачу, якщо ти цього вимагатимеш, – прошептала.
– Прокляте плем’я, думають, що за гроші можуть собі позволити будьщо, – сердито сплюнув Степан і вийшов надвір.
Руксандра проплакала чи не цілу ніч, а другого дня вирішила, що Ілько Льопак має стати першим чоловіком її життя.
Рудого Ілька Руксандра заманила, як і Степана, та, на відміну від нього, Ілько не відмовився, а накинувся на Руксандру, як хижий вовк на молоде ягня. І так рудий, кривоносий Ілько Льопак, з якого глузували всі дівки, став першим чоловіком нещасливого життя молодої Руксандри.


Додав: traistamihai (16.08.2010) | Автор: © Михайло Трайста
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1419 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
avatar
1 Did • 18:01, 17.08.2010 [Лінк на твір]
Читаю і вірю написаному, а це вже багато значить, Михайле. Добре тобі вдаються оповідання, чи життєві історії, гарно умієш подати і передати задумане словом, маєш неабиякий хист зацікавити свого читача.
Наснаги та успіхів тобі!
up hands yes
avatar
3 traistamihai • 14:27, 18.08.2010 [Лінк на твір]
Щиро вам дякую, джля мене велика честь і радість те що ви читаєте мої твори.
З повагою Михайло.
avatar
Вражає правдою і майстерністю up hands hands
avatar
4 traistamihai • 14:29, 18.08.2010 [Лінк на твір]
Велике Вам Спасибі,я радію і горджуся тим що ви читаєте мої твори.


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")

karas: Ми різні люди , добрі й злі , та правда завжди головна в житті .

karas: Коли не ділимося добром приходить зло , але про це ми дуже часто забуваєм .


     


Форма входуу
Логін:
Пароль:
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz