Поштовхи до щастя На душі у Лерки було тепло і радісно. Сонце приємно гріло, повз проїжджали машини, проходили люди. Їй подобалось вдивлятися в незнайомі обличчя, і кожен раз її дивувало, на скільки люди заглиблені в себе. Весь час кудись поспішають, чимось заклопотані, нікого, крім себе, не помічають. Але дівчинці діла до того не було — вона просто слідкувала за цим світом. І їй було якось дивно від того, що вона нічого не може змінити. Не може? Це питання викликало безліч емоцій у її дитячому серці. Як це не може? Хто це сказав? Адже немає нічого неможливого! Треба тільки сильно захотіти — і у неї неодмінно вийде. Лерка напружилась. Десь там, у глибині її єства, відкривались досі незнані таланти. Дівчинка відчувала нову силу кожною клітинкою свого тіла. Тоді чому б не спробувати? До того ж, вона ЗНАЛА, як треба використовувати свої здібності. Якраз повз неї пройшла якась похмура жінка. Лерка пильно вдивилась у її обличчя і «прочитала» перехожу, як розгорнуту книгу. Жінку звали просто — Танею, та й не жінку — дівчину. Їй було лише двадцять п’ять років. Звичайна студентка, останній курс. Її хвилювало те, що вона не знала, куди податися після інституту. Таня була приїжджою, і ні квартири, ні родичів у неї тут не було. Малося тільки бажання влаштуватися в місцеву лікарню медиком за спеціальністю, про що вона мріяла з дитинства. Але хто її візьме: без стажу, рекомендацій, зв’язків? Дівчина тяжко зітхнула: не хотілося їй повертатися додому, дуже не хотілося. Від невеселих думок її обличчя ще більше хмурнішало, з’являлися зайві зморшки, через що Таня здавалась набагато старшою від свого справжнього віку. Лерка перевела свій погляд на солідного чоловіка, що йшов дівчині назустріч. За його виглядом можна було сказати, що у нього все добре і він повністю задоволений своїм життям, але… Старі шрами давали про себе знати, і зараз Андрія вже нічого не хвилювало після смерті його дружини, навіть власна клініка, яку здобув тяжкою працею, але вона все ж не змогла врятувати ту єдину. Тепер ось уже три роки він не жив, а просто існував, інакше це не назвеш. Андрій хотів забути все, що було, але він не міг її відпустити. От і зараз теплий сонячний день здавався йому похмурим і непривітним. Повз нього пройшла симпатична дівчина, та йому було все одно. Лерка на секунду замислилась. А чому б і ні? Це буде цікаво… Таня обернулася. Точніше, щось змусило її обернутися, і вона не змогла протистояти цьому раптовому пориву. Недалеко від неї на асфальті лежав чоловік. Його нога була нереально скривлена. Він спробував піднятися, але в той же час скрикнув від гострого болю у нижній кінцівці. Таня підбігла до нього і з першого погляду зрозуміла, що нічого серйозного, на щастя, у нього не було, потрібно було просто вправити кістку. — Не рухайтеся, я вам допоможу, — сказала вона чоловікові. — Ви лікар? — запитав той. — Так. Буде боляче, але ви потерпіть. Потім стане краще. Почувся хрускіт, і біль пронизав тіло Андрія. Але він відчув, що кістка стала на своє місце. — Дякую, — сказав чоловік. — Тут недалеко є лікарня, ви не відмовитесь мене до неї провести? — Звичайно, ні. Тільки обіпріться на мене зручніше, і ми швидко опинимося там. Ліжко та догляд допоможуть вам швидко одужати. — До речі, як звуть мою рятівницю? — Таня. — А мене Андрій. Будемо знайомі, — не дивлячись на неприємну ситуацію, що з ним сталася, він уперше за три роки щиро посміхнувся. Лерка проводила задоволеним поглядом пару. І все ж таки вона щось може! Вона не сумнівалася, що все у них вийде. Вона це ЗНАЛА. І це знання робило її радісною від того, що допомогла знайти двом людям щастя. А це виявилось ще цікавішим, ніж вона думала. Що ж, у неї щ цілий день попереду…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
