-2-
Мар'янці подобався
Петрусь, навіть дуже.
Ще б не
подобатись! Найгарніший парубок.
Таких і артистів
немає. Хіба в
старих фільмах ще
були такі красені,
але й вони
не йшли в
ніяке порівняння з
Петрусем. А більше
за все тішило
її, що з
усіх дівчат, які
заглядалися на нього,
він вибрав саме
її. Їм було
добре вдвох просто
йти довгою вулицею,
тримаючись за руки,
і вдивлятися у
нічне небо. Так добре!
Тільки б не та Василиха,
що, наче тінь,
кралася за ними.
Подруги насміхалися з Мар'янки:
- А
що, як вийдеш
заміж за Петруся, свекруха стоятиме
зі свічкою над
вами?
Мар'янка сердилася,
але більше на
Василиху ніж на
подруг. А одного разу
таки не витримала. Петрусь після
останнього танцю, як
завжди, хотів провести
її додому, а
вона раптом висмикнула
руку і кинула:
- Не проводжай мене!
Бо не дай
Боже, ще твоя
мамця зачепиться десь
за паркан спідницею
і не встигне
тебе з калюжі
витягти, а я
гріха на душу
не хочу брати!-
- Мар'ясю…- тільки
і зміг промовити
розгублений Петро. Як
йому тоді хотілося
плакати, але сліз
не було, бо
мав таку вдачу,
як Василиха. Тільки
в душі запекло,
наче обпікся.
Біля хвіртки
чекала його Василиха.
Ті дівчачі слова
вдарили її боляче
в серце, але, що
то є власне
серце, коли вона
майже фізично відчула,
як стислося з
болю серденько її
єдиної дитини? Вона
простягла до нього
руки, ніби хотіла
захистити його від
усього світу, але
Петро відштовхнув її
і пішов у
город. І тільки,
лежачи на духмяному
сіні, вдивляючись у безкрає
небо, він трохи
заспокоївся. А вона
так і залишилась
стояти, наче прибита,
аж потім здригнулася
і пішла до
хати поратися.
Петрусь нажалівся
Тетяні, а та
вибухнула криком:
- Здуріли зовсім!
З хлопця зробили
посміховисько на усе
село! Ви йому
світ зав'язуєте отою
своєю дурнуватою любов'ю!
Василиха мовчала.
Та і що
вона могла сказати?
Сама те все
розуміла, але нічого
не могла подіяти
з тим холодним,
як могила, страхом.
Після того Тетянчиного вибуху
мати намагалася тримати
себе в руках. Петрусь нарешті
відчув волю. Потроху і
страх перед водою
почав відступати. Бувало
вже після танців
повертав і Петро
разом з молоддю
до річки. Там
і з Мар'янкою помирився.
Гарячими літніми ночами
так добре було
сидіти вдвох на
кладці, зануривши
ноги у свіжу
прохолоду ріки.
- От,
дурний, - мислив Петро, - чого
то так боявся? То
усе мама. Права
Тетяна, що мама
сама навіяла мані
страх. Ой, мамо, мамо, -
думав Петрусь, пропускаючи сріблясті
струмочки живої води,
що тисячами мінливих
місячних промінчиків розсипалися
по блискучий поверхні
ріки.
Була
вже середина червня.
У відпустку з
армії приїхав Заяць.
То якраз співпало
з його днем
народження. Зайчиха хотіла
і приїзд сина, і його
день народження великою
гостиною відмітити, а
Сергій вперся: -
І навіщо вам
того треба? І
гроші підуть, і
клопоту багато, та ще яка
мені радість між
старими бабами сидіти?
Краще з хлопцями
на річці собі
відпочинемо.
Того дня
поїхала Василиха в
район на базар.
Сметани та масла
назбиралося, продати треба
було, зайва копійка
в хаті не
завадить, і так
їй з самого
ранку все з
рук валилося. Ще в
селі на зупинці
раптом тоскно занило
серце, аж подих
перетнуло. Вже надумала
було повернути до
хати, та з-за
пагорба показався автобус.
Петрусь матері
не сказав, що на річку
з хлопцями зібрався,
а про день
народження Зайця і
рота б не
відкрив, бо не
любила мати Сергія.
Знав, як дізнається,
то не пусте
і, чого доброго,
знову прокинеться в
ній та химерна
хвороба ходити тінню.
Радів, що на
базар поїхала.
Прийшли вони
з Мар'янкою на
річку трохи пізніше,
бо баба Валька
саме надумала вареники
ліпити. Тісто розкачала
і, як завжди
повіялась до сусідки
та й пропала,
то мусила Мар'янка доліплювати.
Петрусь їй допомагав
і такий же
був веселий!
Коли прийшли
на річку, хлопці
добряче вже підкріпилися
самогоном. Мар'янка привітала
Зайця, простягла йому
подарунок, а він
схопив її за
руку і притягнув
до себе: -
Іменинника годиться поцілувати. -
Вона, тільки
щоб відчепитися, чмокнула
його в щоку,
але Заяць, ніби
шуткуючи, проказав: -
Ні не так!
Видно тебе ще
Петро не навчив?-
- Відпусти, - сказала Мар'яна і
відштовхнула Сергія. Сергій
голосно розреготався. У
Петра аж в
очах потемніло, але
він стримався. Здається
і статися нічого
не сталося, ніби звичайно
пожартував Заяць, але
настрій чомусь і
у Мар'яни, і
у Петра зіпсувався.
Петрусь випив келишок
для годиться. Пити
він взагалі не
любив.
- Ну
то що, давайте
сіті перевіримо, - сказав
Сергій. - Може ти,
Петре, зі мною
попливеш? Чи ти
досі води боїшся?
Давай на камері.
Малі дітлахи на камері на
бистрині плавають, а тут плавні.
Петрусь
знітився. Соромно було
перед хлопцями показати
свій страх, хоча
всі в селі
про те знали.
Мар'янка
смикнула Петра за
рукав і стиха
попросила: - Не
треба, не роби
того!-
- Ой, Петре,
не заздрю я
тобі. Вдома мамця
смикає, а тут
Мар'яна. Так і
до смерті засмикати
можуть.
- Та
облиш, Сергію! – Зі слізьми
у голосі крикнула
Мар'яна.
- Чого
ти, Мар'янко?
- лагідно посміхнувся
Петро. - Все добре. Нічого
не станеться. Я
і сам хочу.
- Не
треба, не треба, -
благала Мар'янка. Але
Петро зайшов у
воду, зупинився і, чи-то
від холоду, чи-то
від страху, що
ніби хмарою, знову
насунув на нього, здригнувся всім
тілом, озирнувся, якимось
невидячим поглядом ковзнув
по березі, по
городах, ніби шукаючи когось, потім, затамувавши
подих, підштовхнув камеру
і ліг на
неї грудьми.
- Греби за
мною! - Гукнув Заяць,
шубовснув у воду
і поплив до зеленої осоки,
за якою ховалась
розтягнута рибальська сіть…
Пригадували потім
усі, що ніби
чули якийсь плескіт,
але не звернули
уваги.
Василиха не
кричала, не плакала
тільки пригортала до
грудей голову сина,
Їй здавалось, що
він такий маленький,
такий переляканий. Тетяна
ледве відірвала її
від нього.
Тіло забрали
в район на
експертизу, бо на
перший погляд досить
дивною видавалась ця
смерть, але в
районі установили, що
це нещасний випадок.
Василиха ще більше
замкнулась в собі.
Вона майже перестала
розмовляти. Уся в
чорному, мовчазна, наче
сама смерть, пересувалася
по господі, думаючи
свою думу. Іноді вона
зупинялась, наче кам'яніла, і
тільки губи ворушилися, і
очі загоралися таким
вогнем, що старий
аж здригався.
|