Коментувати також можна з та

Чт, 28.03.2024, 15:58
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1015]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [133]
Аудіовірші [49]
Українцям [2667]
Вірш-пісня [542]
Вірші про Україну [1477]
Вірші про рідний край [805]
Вірші про мову [201]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [106]
Загадки [15]
Верлібр [143]
Елегія [51]
Історичні вірші [288]
Вірш-усмішка [995]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [661]
Вірші про чоловіків [109]
Вірші про військових, армію [209]
Вірші про Перемогу, війну [408]
Вірші про кохання [3366]
Вірші про друзів [713]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [332]
Вірші про дитинство [321]
Вірші про навчання [58]
Вірші про професію [82]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [705]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1213]
Вірш-тост, вірш-привітання [114]
Для мене поезія - це [191]
Поети [272]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [290]
Щастя - ... [597]
Жінка - ... [260]
Життя... [4417]
Філософам [1292]
Громадянину [861]
Метафізика [153]
Опитування для Вас:
Чи потрібен цей модуль
Всего ответов: 355

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Подяка?

Учора мій чоловік, як завжди, зустрічав мене з роботи. Він любить це робити, особливо, коли під ногами рипить сніг, навколо по-зимовому затишно і зірки не ховаються за хмари. В такі вечори ми зазвичай заходимо в магазин і купуємо цукерок додому. Після магазину прискорюємо кроки. Можливо, вже трохи змерзли, але швидше за все, поспішаємо в теплу кухню, де можемо продовжити наші буденні, але такі потрібні розмови за чашкою теплого чаю.
І все було, як завжди: нетерпляче скидання одягу, розминка пальців після морозу, тепла вода, переодягання і, нарешті, чай. Він сидів напроти мене, серйозний чомусь і якийсь… замерзлий чи що. Я піднялась, обняла його за плечі, і раптом…
- Давай народимо дитинку!
- Що? – мало не скрикнула я.
Я завжди думала, що розмови про дитину буду починати я. Бо це я, а не він, любить роздивлятися фотографії подруг із своїми малюками, це я, а не він, мріяла з дитинства про велику родину, це я, а не він, врешті-решт, вбачала якийсь сенс в узаконенні наших тривалих стосунків (довелося довгенько його обробляти, перш ніж «вибила» його «виходь за мене». Навіщо ж виходити заміж, крім як для того,щоб народити дитину?)
І от це є. Але головного – ні.
- Чому ти мовчиш? – його голос збудив мене.
- Я дуже боюся… Не знаю, що й сказати. – пробурмотіла я.

… Моя маленька крихітка лежить біля мене. Губенята – два рожевих листочки. Лобик – ніжніший від оксамиту. Носик – квіточка. Вушка – два печива. І все - наше з тобою. Хоча більше твоє, все-таки. Твій рот, твої очі – але тільки дуже крихітні і дещо .. відмінні чи що? І характер вже напевно твій. Малюки всі плачуть, кричать, вовтузяться, а моє – спокійно спить. Ніжне, беззахисне і мирне, як ти. І здається мені, що посміхається уві сні, хоч посміхатися ще не здатне. А як же я, невже від мене нема нічого? Ти кажеш, в нього мій голос, коли репетує, ти жартуєш наді мною, ти вже запишався, що це м яке і беззахисне диво схоже на тебе, воно тебе робить ще кращим від того, ким ти насправді є. І мене – теж. Ну що ж, тепер біля мене будуть два кохання…

- Навіщо нам дитина? – сказала я і пожалкувала про це одразу. Самій стало бридко од себе.
- А навіщо нам ми без дитини? – ледве стримуючись витиснув із себе він.
- Пробач мені за грубість, я просто ошелешена, не знаю, що сказати. – примирливо залепетала.
Ти посміхнувся. Ти розумієш. Ти єдиний на світі мене по-справжньому любиш. Ти не образився.
- Ти сама дитина. - посміхнувся. – Але ти мене дивуєш. Я думав, ми заради цього одружувались. Я довго думав про це, нарешті наважився. Ти дивуєш мене. Я не знаю, ким почуваюся тепер.
- Я люблю тебе. Пробач. Я хочу про це подумати, може, краще почекати поки що. Але, швидше за все, це я просто не готова. Я мріяла завжди про це, але це було так абстрактно і далеко. Але… ось воно, тут, поряд, а я не знаю, що сказати. Пробач, будь ласка. Дозволь мені подумати. Ти розумієш мене?
- Чи є в мене вибір?
І він зрозумів.

…Дивно знати, що скоро в мене з’явиться малюк. Сьогодні його ще немає, сьогодні цю стелю, ці меблі, ці дерева за вікном і ці рушники у ванній бачимо лише ми з чоловіком. Але настане день, і все це буде належати ще комусь. Які в тебе будуть очі? Який буде голос? Чи ти будеш радісним і невгамовним, чи самозаглибленим, чи любитимеш музику, чи спорт? Чи будеш схожий на мене, чи на татка? Татко… Не схожий ти на «татка», та й я, на «маму» теж, мабуть, не схожа… Але я в ж е мама… А ти –моє маля. І ми скоро побачимо один одного, дуже скоро…

Після цієї розмови я не могла заснути. Я раптом задумалась (немов уперше): навіщо діти? Звісно, родина, гомін малечі, продовження родоводу, так мило, так хороше, реалізовуєшся як мама і всяка така бла-бла-бла. Але ні, я питаю себе: навіщо народжувати тебе, моя крихітко, якщо навколо… якщо навколо…
Для себе тебе народжувати?
Але ж настане той час, коли ти зрозумієш, що твоє життя – це примха моя і мого чоловіка тоді ти нас викриєш, як я викрила своїх батьків, як викрив своїх батьків мій коханий. А дехто викриває, що він – випадковість, і спробуй тут вже розібратися, хто кому потрібен насправді був колись.
І ти, моє малятко…
Чи хочу я, щоб ти відчувала хоч колись те, що тебе цураються? Чи хочу я, щоб ти не була принцесою (просто тому, що принцес не буває, та й принців, звісно теж). Чи хочу я, щоб ти бачила, як в когось є щось надзвичайне, а в тебе його може й не бути ніколи? Чи хочеш ти розчаровуватися: у людях, державі, Бозі? Чи хочеш бачити, як вмирають найдорожчі люди? Чи хочеш усвідомлювати, що планета задихається від тебе, від таких, як ти? Чи хочу, щоб ти все життя виправдовувала своє існування вищим законом любові, яка з тобою може й не відбутися? Чи хочу я, щоб ти бачила, як стає немічним тіло, як воно зменшується, старішає, як воно болить, як воно помирає, як помирає все живе на землі, як Земля помирає? Чи хочеш розуміти, що твої наміри є байдужими всім, та й, врешті-решт, тобі. Чи хочеш знати облудних людей, самодурів, зверхніх, скупих, невігласів, збоченців? Чи хочеш ти втопити свою печаль у першому, хто відгукнеться на поклики твоєї недосконалої краси? Чи хочеш ти поставити собі головне питання: Навіщо я? Я, твоя мама, мама, яка не відбулась, ставила собі ці питання, як ставить їх той, хто зіткнеться із чимось руйнівним у своєму житті. І відповіді немає. Але Тобі, моя ненароджена дитинко, я відповім: ти - нінащо, ти просто так.

Я знаю: ти не подякуєш мені за те, що тебе так ніколи й не буде. А ти, мій коханий, вперше в житті не зможеш мене зрозуміти.


Додав: asura_balata (08.10.2010)
 
Розміщено на сторінці: Проза, Синьоок Тетяна

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2379 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
avatar
1 COCODE • 19:50, 08.10.2010 [Лінк на твір]
Я потім знову перечитаю......та поки що я геть нічого не зрозумів shy
avatar
2 asura_balata • 19:56, 08.10.2010 [Лінк на твір]
будь ласка,перечитайте,а якщо й тоді не зрозумієте, то це вже я робитиму висновки про манеру написання confu9
avatar
3 jakov-buga • 20:09, 09.10.2010 [Лінк на твір]
Таню,тут не тільки коханий тебе не зрозуміє.Народжувать,не народжувать.Оь воно є,ось його вже немає.Коні- люди, все змішалось...*Пробач, будь ласка. Дозволь мені подумати. Ти розумієш мене? * :)
avatar
4 asura_balata • 20:45, 09.10.2010 [Лінк на твір]
Я не зрозуміла вашого коментаря confu9
Я просто знаю, що люди не вибирають, народжуватись чи ні.І не факт, що народжуватись-таки варто у всезагальному розумінні. Я не стверджую, що народжувати не потрібно, просто буває і така думка,яка висловлена у цій мініатюрі
avatar
5 jakov-buga • 21:09, 09.10.2010 [Лінк на твір]
Танюша,я простий читач і мені важко було,читаючи,вибач за тавтологію,впіймати хід твоєї думки.Якщо вона (думка)є і така я *за*.Чим більш думок ,тим рясніший світ барв наших почуттів.
avatar
6 asura_balata • 23:01, 09.10.2010 [Лінк на твір]
а...он воно що...

ну то розкрию карти:там свідомо заплутано все,щоб було не зрозуміло, чи є дитинка, чи ні, для того, щоб кожен кожен міг відповісти по-своєму:чи народиться дитинка в головної героїні, чи ні.

ну а якщо й це не допомогло, то що ж,буду в майбутньому намагатися писати краще :)

avatar
7 jakov-buga • 23:41, 09.10.2010 [Лінк на твір]
Таню стиль письма змінювати не треба, він Твій.Але заплутаності ,якщо буде менше,на мою думку,краще.


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ivanpetryshyn: А, що ви від них очікували?
Вони ж мусять якось Ванькам і Ксюшам пояснити,
чому вони почали війну з Україною
і чому це- "правильно".

virchi: Зараз російська пропаганда звалює теракт на Україну. І не дивно - в усіх бідах на болотах "винні" українці та американці

virchi: Дякую за розміщення додаткових лінків - і на текст, і на відео в Ютубі, щоб розуміти мелодію!


     


Форма входуу
Логін:
Пароль:
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz