"Розплата за продане щастя"

Вона  сюди  приходила  майже  щодня  і стояла  біля  високої  залізної  огорожі,  пильно  придивляючись  до  малечі, що  бавилася  під  наглядом  вихователів. Коли  серед  жвавої  дітлашні  її погляд  знаходив  маленьку  дівчинку  у  червоному  беретику,  серце  раптом  тоскно  стискалося  і  сльози  мимоволі  напливали  на  очі. Перехожі  оберталися  на  дивну  молоду  жінку,  але  їй було  байдуже.  Вона  хотіла  тільки   одного – пригорнути  це  дитя  і  почути  від  неї  одне  єдине: «Мамо»...

Ця  дивна  жінка  кожного  разу  стояла  і  дивилася,  поки  діточок  не  заводили  в  приміщення,  доки  не  зникав  за  дверима  її  червоний  беретик, а  тоді  йшла  геть,  одинока  і  нікому  не  потрібна,  дивлячись  додолу,  щоб  приховати  заплакане  обличчя. Йшла  туди,  де  можна  було  залити  пустку  душі  гіркою  оковитою. Там  у  чадному  тумані  забувала  про  все,  напивалася  до  без тями,  а  потім  приходила  у  свій  барліг  і  засинала,  щоб  прокинутися  серед  ночі  і  з  жахом  побачити  своє  нікчемне існування. Тоді  і  виринало  з  пам’яті  недавнє  минуле…                        Вона  йшла  красива  і  повна  надій  по  великому  місту  і всі оглядалися  на  красуню-провінціалочку,  що  приїхала  завоювати  своє  щастя, а  вона  була  впевнена,  що  завоює  його  неодмінно…Та  потім   дійсність  виявилась  на  багато  складнішою,  ніж  собі  уявляла. Спокуси  великого  міста  вимагали  коштів,  а  де  їх  взяти  провінціалці  без  освіти.  Влаштувалася   служницею  до  багатої  вередливої  дамочки,  що  познайомилася  з  нею  у  косметичному  салоні. Вона  тоді   намагалася  влаштовуватися  прибиральницею,  от  так  і  познайомилась  з  нею.  Та  їй  потім  вимотувала  всі  нерви:  і  те  не  так, і  се  не  вмієш.  Господар  не  давав  їй  проходу,  аж  поки  не  закохалася  у  нього  по  вуха.  Тоді  і  завагітніла  від  нього.  Він  її  заспокоював:  « Дурненька,  все  буде  добре.  Ніхто  і  не  узнає,  що  ти  народила. Я  тобі  дам  багато  грошей.  Вродиш,  дитину  залишиш  нам. Вона  тоді  думала:  «Навіщо  мені  та  дитина.  Я  ще  й  на  світі  не  жила,  щоб  зав’язати  собі  той  світ  дитиною».  Та  й  господиня,  замість  того,  щоб  вигнати  її  геть,  з  нею  стала  поводитися,  як  з  порцеляновою  лялькою,  всі  забаганки  виконувала,  навіть  на  курорт  повезла.  Там  вона  і  народила  дівчинку  і… продала  її. «Продала!  Продала!» -  стукало  в  голові,    здавалося,  що  спухав  мозок,  і  вона  тоді  починала  вити,  наче  собака,  тоскно,  аж  за  стіною прокидалися  сусіди  і  шалено  грюкали  в  стінку,  і  викрикали  брудні  лайки. Вона  вже  звикла  до  тих  лайок,  хоча  ще  не  опустилася  до  самого  дна.   Від  яскравої  краси,  що  лише  недавно  притягувала  до  себе,  як  магнітом, залишилася  тінь.  Через  силу  намагалася  слідкувати  за  собою,  щоб  не  скотитися  геть  у  прірву,  хоча  з  кожним  днем  відчувала,  що  ті  сили  зникають  у  чадному  тумані.  

  Сьогодні  вона,  як  завжди  стояла  і дивилася,  як  гралася  дівчинка  у  червоному  беретику,  чула  її  дзвінкий  голосочок,  раптом   дитинка  підбігла  до  огорожі,  а  у  неї  завмерло  серце.  Вони  стояли  і  дивилися  одна  на  одну,  якусь  мить,  потім  дівчинка  запитала:  «Тьотю,  а  чого  ви  плачете?»  Маленька  ручка  через  огорожу  торкнулася  її  спідниці. Вона  присіла  і  притулилася  пересохлими  губами  до   шовкової  дитячої  долоньки  і  гарячі  сльози,  наче  обпекли  маленьку ручку. Дівчинка  забрала  ручку  і  з  огидою  витерла  долоньку  об  платтячко: «Тьотю,  ви  п’яниця?»  Маленька  розвернулася  і  побігла  геть,  а  вона  стояла,  наче  прибита  громом. Ні,  перед  нею  розверзлась  земля  і  вона  падала  повільно. Світ  перестав  існувати  для  неї,  чи  скоріша  вона  для  цього  світу,  який  відкинув  її  геть. У  неї  вже  не  було  сліз. Хіба  мертві  плачуть?    

   Вдома  вона  зняла  мотузку  на  якій  сушила  білизну…і  остання  картина,  яка  виникла  у  її вже  вмираючий  свідомості, -  маленька  дівчинка  що  втікала  від  неї  на  завжди…