- Ади, заговоримосі з тобов, та й забуваю сказати, що’м хотім, - Микола замовчав. Невже він, нарешті, скаже це, виплесне з душі той тягар, що довгі роки так тисне на серце? Скільки разів хотів здоважитися, рот вже навіть відкриє, а почне говорити зовсім інше. Найчастіше, про дітей, бо знає, що найбільше Анна за них переживає. - А що діти?.. Ніц їм не бракує. Павло деколи попиває на біду чорну,- і в кого сі вдав? Але Катерина дає й’му прикурки. Файна у нас невістка. І внуків добре пантрує: старший найліпше сі в школі учит, а менший бахур – страшенний заводія, кожен день пасика хоче, але так ‘го прошу, аби прибігав до мене, - чисто Павлові очи має. Олюньці добре – Богдан в неї великий газда, а за їх Ірочков уже хлопці зазирают, - Микола не розповідає, що почала дуже хворіти їхня Оленка, хай би Анна ще цього не знала. Мовчанка затягнулася – негоже, раз вже почав... Аж в серці від хвилювання кольнуло. - Так от... Не хотів я тебе тогди вдарити, бігме, не хотів, най ня Бог скарає, як брешу. То все клята горівка, вдарили тих пару краплів у голову, - Микола знову замовчав. Ні, якщо вже казати, то всю правду – не заслуговує його Анна на брехню. – Знаєш, Анцьо, як поправді казати, то зревнував’им тебе. То всьо той Юрко винен, шкіривсі, холєра, до тебе, бодай би сі на кутні шкірив, - Микола зітхнув важко. Чи то згадав, яким тепер немощним став колишній красень Юрко, до якого не одну молодицю чоловік приревнував, і давно вже в нього тих кутніх немає, та й з передніх – лиш півтора зуба стирчать. А чи те зітхання вирвалося від усвідомлення того, як швидко все пролетіло, минулося... І знову той болісний спогад... Сильно він тоді Анну не вдарив, бо в останню мить щось ніби відсмикнуло руку, але й не це Анну боліло. Кілька ночей поспіль по тому вона тамувала схлипування від несправедливої образи в подушку, а Микола, відвернувшись, краяв собі серце та вдавав, що спить. - Прости мене Анунцьо, прости, - і що’м руку на тебе підняв, і що’м се сказати тобі не вспів, - щось підступило Миколі до горла, а старечі очі на якийсь час ніби затуманило. Давно вже пора було йти додому, але куди спішити? Та й важко щось так... Було безвітряно, і свічка на могилі Анни горіла тихо і рівно. “Кажуть, що від полум’я свічки там світліше, - несподівано подумалось Миколі, - чи то справді так, Анцьо?” Він так задивився на цей живий вогник, що не в силі був відвести очей. Йому аж здалося, що полум’я ніби росте, а від нього розливається довкола таке спокійне, ясне світло, що не погасити його навіть нічній темряві. Несподівано Микола відчув, як груди пронизав гострий, нестерпний біль, але за якусь мить все минулося, і стало легко-легко...
Дякую. Бахур - хлопчисько. Це гуцульський діалект або східно-карпатський говір. Наприклад, у шановного Михайла Трайсти - закарпатський або південно-карпатський говір (архаїчні говори карпатської групи). У нас в Яремчі вже рідше вживають діалекти, за відгуками туристів, відпочиваючих (місто ж курортне) мова яремчанців максимально наближена до літературної, а в навколишніх селах вживається активніше.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
