Валентин не любить зрадливих Він поспішав до вокзалу так, як ніколи, хоча їздив у відрядження частенько, але цього разу його підганяла злість, навіть ненависть до власної, колись (о, амури!) такої коханої дружини. В голові роїлись думки про дорогу ( чи все встиг закинути до валізки? чи не забув своєї улюбленої бритви? чорт, і її подарувало те кляте стерво...) . Ці уривчаті думки щедро пересипались словами, які жодне порядне видання не зацитує. І все в її адресу. - Як вона могла? - майже вголос обурено запитував мабуть всоте, - Я - чоловік і нічого аж такого не зробив. Подумаєш, легенький службовий роман. Це ж треба, хтось доніс і вона - нахаба - виставила мене ( майже мачо) за двері. Ну нехай. Нехай подумає, пошкодує, ще назад попросить, а я...Я подумаю. І не повернусь. Хай котисть під три чорти. Він був схильованим, навіть збудженим і, з'явившись - захеканий - на платформі одразу привернув увагу багатьох . З незащіпнутою валізою, з якої, немов язик спраглого коханця, стирчала червона краватка, очі якось нездорово горіли, на чолі виступив піт... На синьоокого красеня ( а він таки був нічогенький) одразу звернула увагу висока, струнка блондинка, яка стояла неподалік і спостерігала за цілим натовпом одразу, як мисливець спостерігає за лісовою галявиною, вичікуючи майбутню здобич. Вона полювала на чоловіків. І цей їй сподобався. В хід вже мала піти важка артилерія, але... З традиційним стукотом і свистом підкотився потяг і натовп заметушився. Наш красень пожвавішав ще більше, він ще раз глянув на квиток і почав шукати свій вагон. Застрибнув. Ось його купе і - спати. Спати! Відпочити від того негативу, який довелось вислухати вдома... Хрясь! Зачинився. Купе порожнє..."Невже тут пощастило і в мене не буде попутчиків. Цілковитий спокій. На цілу ніч". Він примостив валізу і сів. У двері хтось тихенько постукав і увійшов. Миттєве невдоволення і розчарування враз відобразились на обличчі чоловіка. Однак тривало це лише мить, бо очі швидко розпізнали в нежданній попутчиці красиву блондинку. Ту саму. Вона теж не сподівалась на такий сюрприз долі і з удаваною сором'язливістю запитала: - Привіт. Ви не проти, що я тут?.. - ще й кокетливо зашарілась. - Та ні, що ви? Як можна? - він зірвався з місця і схопився за валізку дамочки. Ато - галантний. Поставив її поряд зі своєю, простяг руку для знайомства і солодко пролепетав: - І як звати таку чарівну королеву? - Васіліса, - мелодійно протягла красуня. Можна просто - Вася. - А я Сергій. Будемо знайомі. А то нам ще цілу ніч їхати, як же не познайомитись, правда? - на диво скромно і трохи розгублено підсумував чоловік. Застигла пауза. І в той час їх погляди - ні, не перетнулись, - вони злились, взаємопроникли одне в одного. Першою почала Вася. - І куди ви мандруєте в такий особливий день? - Я? У відрядження до столиці? А чим то день особливий? -( Бідака, забув, що саме 14 лютого всі закохані вітають одне одного. Хто ж його привітає, якщо і жінка, і коханка напередодні виштовхали його від себе?). - День св. Валентина, день кохання і пристрасті, - пафосно і злегка дофантазовано проказала Вася, красиво облизавши свої соковиті ( невже природні?) губи. - Допоможіть зняти шубку... - вона грайливо повернулась до попутчика спиною і відвела руки назад. Шубка ледь чутно ковзнула до низу. Сергій ледве встиг зловити її в останню мить ( ще трохи і впала б на підлогу). За цю хвилю молодий, ласий до жіночого тіла, чоловік встиг вдихнути запах розкішного пишного ( і тут знову - невже натурального?) волосся кольору білого золота з легким сонячним напиленням, втопитись в ньому подумки і ледь стриматись, щоб не схопити таку красуню за тендітні плечі і не розцілувати їй шию... "Шубка... А, її ж треба повісити на вішачок. Так. Треба взяти себе в руки. Я ж не знаю, хто вона, звідки, чи готова до миттєвого короткочасного роману?" Він вже геть забув про ранкові домашні розбори польотів з дружиною. А коли на мить згадав, то його охопило ще більше, ще тваринніше бажання. Отак, щоб на зло, отак, щоб на повну котушку. І він запропонував Васі похід до вагону-ресторану. Вона погодилась. І через годину обоє повернулись до купе в дуже грайливому і романтичному настрої. Кілька бокалів шампанського зробили свою справу з і так вже на все готовими тілами. - Це не випадково, - тихим низьким голосом збуджено шепотіла вона. Це - доля. День Валентина! Для тебе це буде не просто незабутня пригода, а справжній феєрверк емоцій, я обіцяю тобі, любий. І вона намалювала пальчиком серце на його оголених грудях. Сергій німів від щастя і передчуття небесного задоволення. Він муркотів, як березневий кіт, заплющував очі і дозволяв Васі грати першу скрипку. Однак їй цього будо мало. Вона цілувала його руки і пристрастно благала: - Роздягни мене... Сергія цей заклик ніби оживив і він хвацько взявся до справи. По купе почали розлітатись спочатку шовкова хустинка, далі красива червона блуза з десятком гудзиків ( справився, подолав, він же профі!), масивні коралі . Далі рука стала ще сміливішою і опустилась до спідниці. - Ааааа! , - раптом заволав нелюдським голосом Сергій. - Вася... Ваасяяя!!! Його голос почули мабуть пасажири вд голови, аж до хвоста потяга. Далі він відскочив до дверей купе і відчинив їх. А перед ними вже зібрались провідниці і роззяви з інших купе. Вони дивились на молодого оголеного чоловіка здивовано і перелякано. Спочатку. А через мить всі лягли покотом від сміху. - Вася, Вася, Вася, як ти міг? Лепетав переляканий до смерті бувалий ловелас. Якась добра людина прикрила його простирадлом і запропонувала присісти у купе провідниць, щоб заспокоїтись. А попутчиця, яка виявилась попутчиком розчаровано ( і без тіні сорому в очах), гірко усміхалась ( - хався): "Ну чому? Чому ви всі такі упереджені?". Та подорож стала добрим уроком для чоловіка, який любив шукати пригоди на свою... Цього разу обійшлось, але ж наступного разу святий Валентин може і провчити. Адже кохання не любить зрадливих.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
