ЗОЛОТЕ ВЕСІЛЛЯ
Тільки не говоріть мені,
що не знаєте Пейтера Бачі з Верхнянки! Такого ж бо гульвісb не знайдеш, хоч світ переверни, а такий
залицяльник з нього, що аж! Одним словом ембер* тай годі! Хоча йому вже
сімдесятка стукнула, але коли намаже сажею свої посивілі бакенбарди і
підкрутить гусарський вус, той сороківки йому не даси.
Багато води протекло
верхнянським потоком, відколи Пейтер Бачі прибув до Верхнянки, одружився з
Юлчою Шимоняковою і живе собі – угорець серед українців, як огірок серед оселедців.
Найнявся на роботу до сільради, старшим «куди поженуть», і слово по слову –
почав розмовляти по-українськи, а вже через два роки вчив волохів з Свинного
Потока по-українськи: «Куріца – ґиїна, а мука – феїна, корова це – вака, а
сідниця – срака», – бешкетував з них Пейтер Бачі. Або, буває, збере навколо
себе хлопців і нібито вчить їх лічити по-мадярськи: «Еть, кеть, гаром – ср…ти
маттери мадяром, Тіз-гус, тіз-гус – ср…ти мадяром на нус!». Або, бувало, пожене
його голова сільради весною сигналити горном, щоб люди не випасали худобу на
пасовиську, а він сигналить і горланить на весь рот: «Люди – маржини!... Жони –
свині… вон із царини! Бо репуреґейб** попішав моруг отроєм!»
Найбільшим цімбором
Пейтера Бачі був його сусід Данило Шишкар. Вони обидва не одну корчагу
слив’янки вицмулили. Тільки одне не подобалося Данилові у Пейтеровій поведінці,
а саме, що після кількох чарок «сілвопалінки», як називав Пейтер слив’янку,
починав підморгувати на Марію, Данилову жінку, й вихваляти її:
– Гарний у вас жона, пане
Данило!
Данило терпів, поки
терпів, а потім почав докоряти жінці:,
– Не би ти, не дай Боже,
Марі’, розклалася з Пейтером, бо цьому коли прийде бига в голову, то…
– Ти що, старий, з воза
на гарбуз гепнув?... Як ти смієш мені таке говорити? – перебивала його Марія.
І на цьому кінчалося все!
Наступнього вечора знову
бралися за чарку, поки Данило привик до
Пейтерового підморгування. «Така вже в нього натура», – тішив себе. І так дожив
би з ним по-цімборськи до своєї дошки, якби не було те золоте весілля, на яке
Пейтер запросив його, як почесного гостя.
Погуляли на золотому
весіллю, як бог приказав – випили, попоїли, заспівали коломийку, потанцювали
чардаш, аж враз Пейтер забажав промовити тост. Покликав до себе свою Юлчу і
почав:
– Тепер, коли минув п’ятдесять
году, як я живу із муй жона…
– Із моєю жоною! –
заставив нечистий Данила поправити Пейтера, який обернувся до нього, підкрутив
вус і лагідно промовив:
– Із ваший жона, пане
Данело, лиш двадцеть году минув, як живу!
*Ембер – (угорськ.)
чоловік.
**Репуреґейб – (угорськ.)
літак.
|