Тихо, тихо з-за обрій заходить сонце. І тиха, та чарівна пісня ллється. Бо на небесах місяць з зорею кохається. Місяць зорю ніжно до себе обнімає, і своєю коханою він її називає. Зоря до місяця по небу пливе, і своїм коханим вона його називає:
Коханий ти мій місяце ясний, як алмаз ти прекрасний. І чарівний, та золотий, бо у мене лиш ти один такий, коханий, дорогий. Ти мене до серденька свого пригорни, молю тебе, незрадь, не відпусти. Ніжно уста мої зацілуй. Ніжно мою руку ти візьми, і в чарівний вальс кохання ти мене поведи. І мене своєю коханою ти назви.
дякую за твір. Так, саме у прозі треба розміщувати, бо римованих слів тут майже не має. До речі, для кращого сприйняття треба прибрати одне з двох "називає"...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
