Мабуть, у кожного в житті наступає така пора, коли він відчуває в
своїй душі велику порожнечу, яка не дає йому спокою ні вдень, ні вночі.
Один заливає її спиртним, другий "рятує" себе наркотиками, а інший
запрошує в своє стривожене серце живе Слово... І щастить лише тому, хто
занурюється серцем у живлющу воду Святого Письма...
Я теж не раз продирався крізь хащі таких мук і тільки тепер
зрозумів, чому моє серце так невтомно кликало й вело мене до Біблії.
Йому не вистачало голосу живого Бога й воно дуже хотіло напитися з
чистого джерела вічної любові.
Тоді я ще не знав, яке то цілюще джерело - Біблія...
Біблії я не мав і ніяк не міг ніде її дістати , бо вона була заборонена, хоча й повіяли нежданно свіжі вітри перебудови...
Стоячи серед хати з Книгою в руках, я щиро просив нашого Творця
відкрити мені тайну Слова. Я звертався до Нього простими словами молитви
й прохання, як звертаються за допомогою чи порадою до рідного батька.
І, мабуть, саме тому з часом у моє серце впали зернятка Божої
мудрості, які стали проростати, і я все частіше з радістю слухаю голос
Всевишнього...
Без Нього я тепер не уявляю свого життя. І вже вкотре я ловлю себе на
одній і тій же думці: якби ми слухали й читали Біблію у дитинстві, то
були би, напевно, зовсім іншими людьми. І зараз не потрібно було би
відбудовувати собори й відливати нові дзвони...
Я знову читаю Святе Письмо і відчуваю, як моя душа світліє, бо ясно
чує в серці голос Бога (за Іваном Огієнком). Вся Книга переповнена
прикладами національного патріотизму і ми мусимо творити традицію читання Святого Письма. Так завжди радив Митрополит Іларіон - наш славетний земляк Іван Огієнко...
1987
| 
та
у Вас 
0
