Сіра днина,похмурі погляди перехожих.Буденність осінньої пори.А всім хочеться тепла, сонечка,ласки.Та Природа сказала:"Досить!Пора сонечку відпочити." Ідуть люди...Кожний у своїй задумі.Про радість,задоволення чи бодай посмішку на обличчях - нічого й казати.А звідки їм узятися? Суцільні стреси й кризи.У голові лише одна думка:"І коли ж це все скінчиться?"Кінця не видно,а людям хочеться добра.Та ось їхні погляди привертає напис. "Я ЛЮБЛЮ тебе,моє СОНЕЧКО !" - написав хтось на сірій бетонній огорожі.Кому незнайомий автор адресував ці слова - невідомо,але кожному,хто читав їх,здавалося,що вони написані саме для нього.Перехожі всміхалися,гортали сторінки своєї пам"яті.,згадуючи коли і хто промовляв їм ці слова. Приємна згадка теплом і ніжністю розливалася в серці.І люди несли магічно-чарівні слова своїм рідним,коханим,близьким.Уже сіра осіння буденність не лякала їх.
|