Затягнулась глибока осінь. Над широким полем сходив ранок. На долині упав туман і ледь ледь проглядались дахи будинків. Це із туману виринало село Голосієве. На краю села задрімала старенька хатина молодого чоловіка - Онисима. На жаль, він був дуже самотнім. Не мав дружини, рідні пороз’їжджались у міста, забравши з собою і його батьків. Круглий рік він чим міг допомагав людям. У селі багато було самотніх літніх людей (когось забули діти, хтось самотів внаслідок жорстокої долі). Крім того, його доволі часто навіть дружні сімї просили допомогти, порадити і підтримати. Онисима лагідно називали – Сима. На подвірї ж чоловіка вже багато років відчувалась нестача жіночої руки – на чисто підметеному дворі висів недопраний одяг, за ошатними дверима ніби ховалась брудна підлога, біля вікна засохли ромашки і лише колючий кактус ще витримував жорсткий клімат існування. Біля плити з шостої години кипіли два горщики. У одному вже третій раз розпарювались пшеничні висівки для свиней, у другому недавно почала закипати картопля. Раптом почувся стукіт у двері і пролунав чоловічий голос: -Сима це я Петро, можна ввійти – проте не дочекавшись відповіді Петро-Гайка ввійшов у дім. -Ну здоров Петро – промовив Онисим – я вже не очікував гостей – осінь же на дворі, клопіткої роботи немає. -Допоможи дров привезти з лісу. -Ну добре зараз прийду, лише попереджу сусіда Пилипа, щоб придивився за господарством, а як їдемо твоєю зорькою, чи власні коні брати? -Бере краще свої, на пару більше нагрузим. Через годину пара гнідих коней мчала до лісу. Білі гриви причісував вітер. Петро гордо тримав віжки – «Грего, Майстро Ноооо». Онисим лише посміхався з боку. Невдовзі прибули до лісу. Зупинившись поблизу сухого парасляка, Онисим сказав: -А ти домовлявся з лісником, може краще поїдемо на ділянку, де вже тиждень працють наші сусіди. Вони нам і звалять і нагрузять, ще й лісникові допоможемо прорізкою посадки. -Ага, а могорич у тебе є – пробурмотів Петро Гайка. -Добре як хочеш. Крім того Гайка відмовився від ручної пилки, взявши з собою лише гучну бензопилу. Тому чоловіки швидко звалили декілька сухостоїв та ще й сиру товсту сосну «На новеньку огорожу». Хоча і стара у Петра ще могли років десять простояти. Натрудившись з погрузкою почали збиратись додому. За горизонтом пробивались крізь гілки вже червоні промені заходу. Обоє сіли на прогнутий від ваги віз і потихеньку рушили. Виїхавши з лісу, Петро (за віжками тепер був Онисим) помітив як наближався старенький мотоцикл лісника: -Скоріше, Ноооо! -Та що ж ти кричиш, швидше вже не можу, і так коні ледь-ледь тягнуть твою майбутню огорожу. -Слухай, друже якщо ми не прискоримось то у мене не лише огорожі не буде а й корова пропаде. -Та чого ж ти нервуєжся. Петро вже не встиг відповісти, старенький мотоцикл перекрив дорогу. Сивочолий лісник підійшов до воза: -Добрий вечір хлопці -Добрий вечір, батьку – промовив лагідно Онисим, -Чому ж це ви синочки вирішили за моєю спиною ліс вивозити, чому ж ви не попросили, я б і з погруз кою допоміг і з вибором дерева на матеріал, а так цю вашу роботу можна назвати не інакше як …крадіжкою. -Та ми хотіли пізніше вам про це розказати і завтра ж відпрацювати свій вантаж – знову сказав Онисим, Гайка ж лише мовчав і нервово трусився, наче від холоду. -Ага, знаю я таких, від кого-кого, але від тебе Онисим я цього не чекав, треба виплачувати штраф і вертати ваш вантаж. -Батьку, дозвольте хоча б сухі дрова завезти додому, а штраф готові у повному обсязі… – в цю мить Петро аж оживився: -Ні, ні не в повному, ну хоча б половину. Старий лісник глянув на обох, його погляд зупинився на незвичних добрих очах Онисима: -Сима, ну навіщо ти з ним зв’язався, добре, беріть дрова, вертайте матеріал і завтра сплатіть штраф, хоча звідки ж у тебе гроші, це й же куркуль за душею не має коштів, а продавати господарство, якось не по-людськи. Привезіть мені вгодованого кабанчика і забудемо цю прикру історію. -Добре, завтра все зробимо. Лісник поїхав додому, а Гайка, трохи побурмотівши, взагалі перестав говорити з Симою. Нібито як би не Онисим, то і кабанчика не прийшлося б везти, а так тепер лише він (в знак примирення) повинен віддати свого. Жаль переповнював серце Сими. Не хотілось сваритись з другом і зранку метровий кабанчик вже пробував на міцність стіни старенького хлівчика лісника. Через декілька днів із двору Петра-Гайки вже доносився запах фарби. Це були «аромати» новенької і нещодавно покрашаної огорожі (Петро вночі все таки "виписав у лісника деревинуна огорожу"). Він ще довго милувався нею і вихвалявся, мовляв – «який я чудовий господар, не те що Сима» А Онисим в обідню пору сидів біля вікна – милувався колючками кактуса, що виблискували на сонці. Він не жалів ні про що. Якби ще раз виникла така ситуація то Сима все вчинив би точно так само. Головне у його залишилась чистою совість, він відчував красу свого внутрішнього світу і це додавало наснаги жити, жити і насолоджуватись кожною миттю життя…
Всім хто прочитав дякую за увагу, всім хто напише коментар - низький уклін, мені важливе кожне ваше слово. Із завтрішнього дня 29 12 2011 я вже не зможу відповісти на ваші повідомлення, тому не ображайтесь. Бажаю вам приємно зустріти новий рік! всього найкращого! побачимось на сайті у 2012 році
Круглий рік когось забули діти засохли нервуєжся + прямі мови переглянь
А тепер не по заувагах, а по творові. Отже, задум, сюжет - добре! Але не вистачає розуміння на початку твору, що то за куркуль і якої мами Онисим таки з ним поїхав без вагань. Немає побічного опису, який би дав можливість зрозуміти відмінності матеріального боку життя усіх дійових осіб. Так само і лісника - який він, хто, що?..... Молодець, що пробуєш! Проза - то куди важча річ за поезію!
Дякую за коментар, я хотів з ходу описати події - стисло коротко і точно про головне, без ознайомлення, надалі постараюсь враховувати ваші побажання, хоча незнаю чи вийде
А мені сподобалось, наче прожила з головними героями один день з їхнього життя... Впізнаю тут декого, принаймі так, як собі його уявляю... А Онисимові хочу щиро побажати - берегти "свій внутрішній світ" і нехай кожна мить життя приносить його душі лише насолоду!
Дуже гарно, Реверсе! Чудова і повчальна розповідь..відчувається глибокий підзміст. Ви дуже дежерельна людина, коли можете так писати. Жити і відчувати красу, насолоджуватися кожною хвилиною буття.Сподобався сюжет! Успіхів!
Розповідь гарна ,а Гайка нехороша ,та на жаль у кожному селі стрінеш у наш час такого героя . Може і плодяться так хутко бо уваги їм ніхто не приділяє , все моді ,гламуру... Немає тепер оповідань про буденне сільське ,містове життя ,а шкода ,бо до нього можливе незабаром вороття . Тема чудова ,може буде більше відгуків ,хоча вірші ,дійсно писати легше,а тут треба контролювати думки і вистроювати події . Та головне ,що проти Гайок є справжні Люди і їх більше . Гарно . Від мене і Діда Мороза мішок натхнення для схожих творів .
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
