На порозі був Старий Новий Рік, хоча на вулиці все ще нагадувало глибоку осінь. Цілий день у Голосіївці прибирали подвір’я, порали будинки і готували святкову їжу.. На одній із вуличних лавок, поблизу паркану, сиділи двоє хлопчиків. «СцЕдлик, сцедлИк, сцЕдлівОчка, плИлетілА лАсцівоцкА…» - лунали тоненькі дитячі голоси». Репетиція була серйозною, наче перед виступом Кіркорова у Кремлі. Нарешті під вечір Гнат з Максимом пішли додому щоб перевдягнутись у костюми і почати «гастролі» рідною вулицею. Близько четвертої години Гнат зайшов на поріг Перепиленків, відомих як Перепели: -Погляньте який сивенький дідусь до нас завітав, он яка вовняна борода, а щоки буряком як гарно підведені і ніс як у Сантаклауса, а яка палиця – сказала мама Максима Тетяна Іванівна, зустрічаючи маленького гостя. Із іншої кімнати вийшов її син. На голові у нього була охайно зав’язана хустинка, на штанці намотане маленьке рядно, наче спідниця. Тетяна Іванівна взяла із полиці губну помаду і підмалювала сину губи, щоки та ніс. «Ану станьте поряд» – промовила вона – Яка гарна пара, як Савера й Варвара, ха-ха». Незабаром маленькі щедрувальники попрямували до краю села – будинку Онисима. По дорозі Гнат розпитував Максима: -А хто такий сантаклафс? -Не сантаклафс, а сантахлас, це такий амеликанський дід моооз. -А хто такий Савела, і сото в їх за пала з Валвалою? -Ну ти і відставий, то як дід молоз і снігулоска, класиві хоодні і цукелки плиносять. Невдовзі у домі Онисима лунала гарна щедрівка. Хлопчики ледь-ледь вимовляли слова, але радувало їхнє старання. Ці ніжні голоси розчулили би будь- кого на світі. «А чим же вас пригостити?» – запитав ласкаво Онисим. – «Ми белем все со дасте, а особінно глосі» – сміливо відповів Максимко. Онисим усміхнувся і подав у мішечок Гнатка десять гривень – «Молодці перші до мене сьогодні прийшли». За кілька хвилин на порозі сусіднього будинку пролунав голос – «Гвайка відкливай, ми сцедлувати будем…» - вигукнув Максим. «Заходьте, заходь будем раді» – з посмішкою відповів Петро Гайка. Відщедрувавши на славу, хлопчики попрямували далі: -Сухай Гнат, а дахвай я засцедлую як блат мене вцив -Нє, моя мама доросла і класце знає як сцедлувати -Та і мій блат Ломан взе великий, у його вуса взе ростуть. -Давай ми засцедлуєм перш як тлеба, а потім як ти хоцес -Ну добле, зазубли слова – промовив Максим і почав повчати нової пісеньки Гнатка Вивчивши її хлопці з бенефісом пішли до Пилипа Охри. Відспівавши мамину щедрівку, Максим моргнув Гнату і обоє в один голос заспівали: Ой сцедлую, я сцедлую Я гоілку носом цую Дивлюсь на ікону Дайте самоону Не люблю плосити Дайте й заусити. Сімя Охри (дружина і двоє старших дітей) ледь не попадала від сміху. «Да я так давно не сміявся» – радісно ледь здавлюючи сміх промовив Пилип. Гнат і Максим здивовано переглянулись. Перший промовив – «та ми гоілки не белем, нам глосі тлеба. «Або цукелки» – додав Максим. Віддячивши щедрувальникам цукерками і грішми Пилип з сімєю цілий вечір ще згадував нову модню «щедрівку». Обдумавши все хлопчики вирішили не співати більше «щедрівки Романа». На небі вже давно зійшов місяць. Гнат з Максимом підходили до повороту – кінця своєї вулиці: -На свою пооовину накуплю цукелок і буду ціий лік їсти – Сказав Максим – А на со ти потлатиш свої глосі? -У мене мама хвола, тлеба якісь куглі цукелки, їх тато називає табетками, їх їдять яксо сось боить, я всі свої глосі дам тату, соб купив тих табеток. -О взе кунец насої вуиці, тлеба велтатись дому -Давай се до діда Панаса зайдем – промовив Гнатко -Нє, він вейми бідний, у його ні цукерок ни глосей нема -Нє лас ми сцедлуєм по вуиці то тлеба і до цого діда зайти, він холосий -Яксо тобі тле то йди сам, а я велтаюсь – відповів Максимко. Після цих слів хлопчики розійшлися – один пішов додому, а інший до діда Панаса На жаль, під час щедрування Гнат збився і забув слова. Сивочолий дідусь усміхнувся і вийняв з старої шафи вузлик з копійками. «Оце за весь вечір прийшов лише один щедрувальник та й той збився, ну ладно з ким не буває, тримай заробив» – сказав дід Панас і висипав весь вміст вузлика у мішечок з гостинцями для Гнатка. Хлопчику стало соромно, він аж почервонів і понуро попрямував додому. Під нічними ліхтарями у повільному вальсі почали танцювати довгожданні сніжинки. Вони наче наспівували призабуту внаслідок хвилювання щедрівку...
Радий, що вам сподобалось Це все прада, правда мого життя, ну можливо трішки прикрашена і дописана. Той дід і справді був дуже радий
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
