ТИ СИДІТИМЕШ З УЛЮБЛЕНОЮ КНИГОЮ...

Ти сидітимеш з улюбленою книгою у затишній кафешці рідного міста.

Я нечутно підійду і запитаю, як вона тобі.

Ти скажеш, що в захваті, правда, трохи соромишся, бо вона дитяча.

Я посміхнусь і зізнаюсь: вона теж моя улюблена.

Ти допиватимеш запашну арабіку, таку ж духмяну, як твоє волосся.

Я підсяду до тебе і теж замовлю арабіку.

Ти народиш мені сина рівно через п’ять років після цієї зустрічі.

Я читатиму йому перед сном нашу улюблену книгу.

Можливий й інший сценарій:

Я виступатиму з новими римованими віршами перед невеликою публікою.

Ти нечутно підійдеш і скажеш: «Гарно пишеш».

Я запрошу тебе на ще один мій виступ, рівно через тиждень.

Ти неодмінно прийдеш і залишися зі мною до смерті.

Я носитиму тобі у ліжко теплі сніданки, ще й зорі, які діставатиму з небес.

Ти вклеюватимеш їх у зошит, в якому й мої вірші.

Я запитаю, чи пам’ятаєш ти, які вірші виконував у день нашого знайомства.

Ти зізнаєшся, що навіть не чула їх, бо тоді трохи спізнилася.

P.S.

Ти читатимеш цього вірша, часом сумніваючись, що це точно про тебе.

Я нечутно підійду і поцілую тебе у вушко.

Ти скажеш, що в захваті, правда, трохи соромишся, бо якось незручно.

Я посміхнусь і зізнаюсь: я присвячую його тобі…