Ми, як білих метеликів ляльки-мумії,
Не навчились літати, жити і думати.
Хоч дивуємся часом і ждемо приховано
На світло, на свято, на сонце надії якесь.
Тебе прораховано, дні спрограмовано,
Ще в минулім житті прораховано все.
І ця мить – «де жа вю», що вже було колись.
Байдужістю, злом, нетерпінням усіх інфіковано.
І в кожного ніби ліміт і проблем лабіринт.
Як жити чи вижити в дикім оцім серіалі,
Де шансів так мало і більше питань?
Втікати до себе у мушлю чи в задзеркалля,
Від бруду і блуду, від фальші й іржі.
Таїтись, як вийде, між дурнів і мудрих.
Ділити себе без жалю, як риби, хліби і вино…
Ліпити собі пластилінових карликів-ідолів
Й не бачити вперто сірих фантомів масу,
Весну і небо. І сміх білозубих красунь…
Хоч збридли маски і стерті майже очі,
Ми дурим себе, що мине, і що порох ще є.
Встаєм - лягаєм, ходим по колу, як час та інші.
Спокійно-наївно-дитяче. І без надриву.
Хоч вірити треба. У щось. У маленький виграш.
В життя і у себе. У шанс. У друзів, у тебе.
Як в казку стару із незмінно щасливим кінцем.
Ми дурим себе... Та ж людям треба якось жити і у щось вірити. От і дурять. Вірш ваш дуже, як на мій погляд, перенасичений образами. А я за "все в міру". Дякую.
Мені кажеться, що... в багатослів'і губиться загальна думка....
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за