Оповідь брата Франсіско, записана з його слів N-ському монастирі, яку, за волею настоятеля, визнано не сповіддю, а оповіддю й покладено до монастирської бібліотеки.
“Я, брат Франсіско, Божий раб, злиденний служка Домініка, вам оповім сумну бувальщину часів славетних... Десь з півсторіччя тому вінценосні позбавили шаленого Хуана, так, саме того Хуана, прихильності та милості своєї за всі його гріхи. Дуелі, плотські втіхи — мало, йому все було мало... Щоночі, навіжений, як не вбивство, нова жінка — матрони світлі, доньки та дружини, що панни, навіть їхні покоївки... Не гребував ніким заради втіхи, але ж все було мало... Терпець урвався, скарги та доноси зробили справу, і вигнанець, в мандрах королівством, потрапив у костьол, де святкували храм. Ті очі... Свята Маріє-діво, не край мні серця... Очі... слів не треба, вони і є молитва... ті очі... болить... Так, краще... Хто знав Хуана той сказав би, що в світі не існує сили, яка його спроможня зупинити... - Хто є та донна? - Та, сеньоре? Донна Ганна, дружина Командора. Останнє не цікавило ідальго. Жага, не хіть, жага та пристрасть вели його бездумно, й в той же вечір на плаці командорова маєтку, тримаючи її за руки, він палав. Слова не пам'ятаю, але Ганна, свята Маріє, прости гріхи нам наші, мила Ганна тремтіла і ще мить... Води... болить мені... болить... - З ким маю честь? - полинувши у пристрасть ідальго навіжений й світла донна прослухали і служок, й власне Командора. - Не маєш! Зброю! - оскаженілий Дон Хуан та непорушний Командор. Він мусив вмерти!.. але, все вирішив один єдиний випад — ідальго долі, спливає кров'ю. А Командор, поклавши шпагу в піхви, зробив лиш крок, упав... упав і вже ніколи не підвівся. Очильник воїнства Христова, гідність та слава королівства загинув від численних ран... Але ж такі як Командор і не помруть, доки не сплатять борг... Та все це було марно... Ще під час двобою Ганна власноруч розрубила вузли з догани й гідності... болить... Брати домініканці ледь живого принесли ідальго в монастир. За тиждень він прийшов до тями: - Ганно... - За монастирським цвинтарем могила самовбивці... З цих слів помер Хуан. Так, той пройдисвіт, якого знала вся Еспанья, улюбленець юрби й герой вертепів. Що свого часу не змогли зробить ні сльози, ні погрози чи вмовляння, зробила смерть, перетворивши жінку в нездійснену мрію, жагу перетворивши на кохання... Я, брат Франсіско, перед очима Бога свідчу: за півсторічча ні вдень, ні в ніч години не було, коли б не линула молитва за упокой душі безгрішной донни... води... так, краще, значно... моє життя спокута... й зараз... не по мені, браття, за неї... Маріє, пріснодіво, молю, прости, прости безгрішну, проси за неї сина, пріснодіва... Ганно...”
З молитвою цієй неканонічной й спочив брат наш Франсіско, мир його душі. Я, брат Хосе, за волей настоятеля, все записав та той пергамент, на якому були поганські вірші Алкменоса-еліна, й додав його окремо до світських хронік. А за вечерею між братієй почався диспут: чи зраджувала донна Командора, і де, і скільки, й з ким. Цей диспут закінчився бійкой. То від лукавого.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2182 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
