Згадай шальну купальську ніч, коли до уст тулились зорі, Ти на руках мене поніс шукати папороть прозору. Ураз не стало таїни, відкресли роду заборони, Як маком проростав в мені Ярила знак, у біль червоний.
Вже більш, ніж брат, і глибш, як муж. Я вічно-гойна лада-ружа. Прошу одне: мене ти руш! До цятки, риски, до окрушин. Бо профіль плетивом у снах, мов тятива бринить віднині, В нім Білобог, тотемний птах, палИть свічу світотворіння.
На втіху Лелі принеслИ суниці, руту. І зумисно Отой солодкий зойк весни собою замісили в тісто. Аж мавки сердились! Однак охороняв Ярило. Леля Нам на уста поклала знак невідворотності містерій.
Ми – цілий Всесвіт. Всесвіт – ми! Аж заздро так самим із себе… Рук злебеділими крильми у пестощах складали требу. Без жалю соловей зітнув нічну імлу отак невчасно. На вістрі місяця без сну Мокоша ткала долю рясно. 6.10.2010
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
