Шкільних, юнацьких літ щасливі миті. І ми цвіли волошками у житі. Ясніли обрії майбутнього для нас. Клялися в дружбі, навіть у коханні. Наївні, жовтороті пташенята. І потай поверталися додому З побачень, не збудивши маму й тата. Де ви тепер і склалися як долі? Куди життя вас, друзі, привело? Хто на крилі, хто падає ,поволі, Збезсилівши від" правди на голо". Я згадую про вас- дівчата й хлопці. І подумки бажаю вам добра: Не згинути в життєвому потоці Моя, давно доросла, дітвора.
Гарно, п.Оксано, сподобалось, тільки у рядочку: "Не потонуть в життєвому потоці" наголос трошки підвів, здається краще буде - бо потонула чи вже потонула у життєвому потоці... або другий задум.
Я повністю згодна з вами п. Іро. Тільки родина, найближчі мої люди- допомагають мені і рятуюють, як і Вас. Але цей вірш ностальгічний... буває передивляюся шкільні фото... думаю-хто де зараз, як склалося життя... бо мало з ким тримається ще звязок.А все ж таки 17 років прожили, як одна сімя...Дякую
Тема стара, як світ, але опоетизована гарно. Мені видався Ваш вірш ніжним, добрим і душевним. Тільки вичитки потребує. Ні, помилок мало. Не ображайтеся. :-) Ось: додому (разом), після "привело" має бути знак питання (це Ви поспішали, мабуть), а після "потоці" - кома (там бо далі йде звертання, якщо я правильно зрозуміла). А вірш милий)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
1
