Пташеня Якось натрапила я на маленьке кволе пташеня, Стало жаль, бідолаху - Й пригріла у себе маля. Росте, мій горобчик сіренький, Розмовляю з ним кожного дня. І не здається він маленьким, Коли побачу очі, як з каменя. Звикла я чути щебет Щодня і щоночі, І іншого, наче, й не треба, Та в неволі він жити не хоче. Щоразу стала помічати, Як часто очі дивляться в минуле, Але ж не хочеться його втрачати, Може, він про все забуде? Зрозуміла я, що не втримаю птаха вільного І доброта моя не замінить неба синього. „ Що ж, лети, мій друг сизокрилий, Можливо заглянеш, раптово, в знайоме віконце. Бажаю попутного вітру в вітрила, Хай крилець твоїх не торкнеться палаюче сонце”.
|