В піднебесному лимані, промінь сонечка найперший... крізь глуху стіну туману, новий день на світі вершить. З висоти лунають звуки, не то крики,не то співи... то чиї ж вуста та руки, їх доносять...ще невміло. Хто підкорює цю мить? Хто підкорює безмежність? розрізаючи блакить... Землі й неба ставить межі?.. Співають це природні барди, поставивши брехні затори, то що за сценою насправді, ховають ранішні актори? В очах туманності броня, а вітер ізфальшивив гами, летить щасливе вороня, на рідний крик своєї мами.
|