Н. К...
Зацілували аж до блиску
Зірниці місяцю щоку,
Коли з усіх сторін притисли
Його край неба у кутку.
Малі сузір’я і великі
До нього рвались напролом,
Неначе він манив і кликав
Їх на побачення смерком.
А може місяць, як годиться
Поміж дівчат парубчаку,
Повідав зорям таємницю
Ту, що придумав нашвидку?
А може він до них понісся,
Як захмелілий добрий сват, -
Як нещодавно від Полісся
Гасав і сам я до Карпат?
Бо хто шукає – той знаходить
Усе, що вимріє собі.
Дивлюся, серцю на догоду,
Я в очі карі й голубі.
Бо і моя журлива пісня
Дівчат зібрала повен дім.
Хоч у гурті буває тісно,
Та дуже весело при тім.
У тихім шумі вечоровім,
Так гарно й солодко мені.
І сяйво вічної любові
Ген мерехтить у далині.
|