Простягаєш до мене душу? Та вона й так до мене лине -
Крізь пустелі світів облудних, крізь холодне світіння зір.
І щомиті ця рідність дужча і зростає вона невпинно,
Це подібне на справжнє чудо, хочеш вір в це, а хочеш - не вір.
Простягаєш до мене крила? Я тепло їх давно відчуваю
На розхрещенні зим і весен, у холодних обіймах снів.
Моїм крилам теж треба сили, щоб у небо літать безкрає,
Простягни мені душу - й скресне лід зневіри, що жив у мені!
Я над прірвою знов зависла, зроблю крок - і усе скінчиться,
Або, може, злечу у небо, потону в нім чи розіб'юсь...
І ти знаєш, що я ненавмисно зазираю до віч блискавицям,
Я піти ще не маю потреби - тільки пробую силу свою...
Простягни мені свою душу, простягни мені свої крила!...
Якщо Ви були уважні, то помітили, що цього вірша написано у розділі "Друзям", він взагалі то пирсвячений одній рідній душі, яка живе у жіночому тілі...
Ти відкриєш мені своє серце? Простягнеш мені свої крила? Блискавицею в ярім герці, Подолаю тебе мій милий. Заберу у полон надніжний, Зачарую цілунків трунком... І у вітер хмільний та свіжий В небо здіймемось візерунком.
Я тепло їх давно відчуваю! - це про Ваші вірші, Наталіє. Феєрія почуттів. Дуже сподобалось. :hands:
Дякую, Ігоре! Те саме можу сказати й про Твої вірші і моє ставлення до них - вони мені близькі і зігрівають мою душу!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
