| ПЕРЕД РОЗП*ЯТТЯМ  Ми, закрили ставні і світло потушили, У своїх кімнатах зачинились мовчазні,
 Дихнуть грудьми іще не в спіли,
 Як, нам страхіття розп’ялося на стіні.
  А двері навстіж ми відчинити за боялися, Щоб чорний морок випустить з душі,
 В злобі перед розп’яттям розпиналися,
 Що ми, за правду боролись як мужі.
  І як завжди в цю мить останню, Коли надійний просвіт спалахнув,
 Ми, знов лишились без світання,
 Бо що потрібно наш мозок не збагнув.
  І складно нам, і тяжко нам, Добро від зла тепер різнити,
 І колір тяжко підібрати по мастям,
 Щоб веселку спільну разом осінити.
  Тепер тремтіння наше на розп’ятті, Колючім дрожем душу роздирає,
 І летить наверх пусте прокляття,
 Яке по суті вже нічого не рішає.
 |