| ЧУДО ЮДО.  Воно знялось і полетіло в небо, Чуло юдо - невідомого страху,
 Сідало там. де треба і не треба,
 І росло собі - на чутливому слуху.
  І в такім безмежжі, набите сказом , Воно чіплялося до кожного підряд,
 І в душі людській воно відразу -
 Ламало спокій рвучко на свій лад.
  Так, чудо юдо дійсність мордувало, І вдумливо, вело її у іншу площину,
 Хмільним дурманом стале частувало,
 Підлизавши в чашу окаянну рідину.
  Де ж воно, брало таку закваску? Яка і в скруті грає, і в глумі бродить,
 Бере в похід гірку підмінну ласку,
 І в такій оборі - скрізь поважно ходить.
  Хто ж його годує так розкішно, Та, ще й на смак жахливі речі підкида,
 І на тім свою відраду тішить,
 Що воно гуляє - як спокуса і біда.
  Пора б йому поставить лови, І лунким гласом, усю тривогу загасить,
 Пора б його очистить від полови,
 І на суд відкритий до громади запросить.
 |