ВАМ НАВІКИ
Боже! я йду до краю, до землі, Вбрання надів, вищого ґатунку, У дорогу взяв, що було в мені, Йду до вас до рідного рятунку.
Вклонюсь землі в долоні набери, З болем в серці рідну поцілую, Братів сестер своїх усіх зберу, Дань віддам, і кожного вшаную.
Вшаную край ланів їх простори, В лункій тиші втішу насолоду, Промінчики заграв чисті зору, Сприйму як блискучу нагороду.
Нехай радість тут моя навіки, жива живиця матінка земля. Краса в красі луг сади і ріки, Завжди квітневі ниви і поля.
На все дивлюсь і очам відрада, В душі буя Господня благодать, Вдихаю подих і серцю радо, І крилам стрімко хочеться літать.
Та власна сила в мене замала, Щоб цю красу злетом охопити, Вона прийде мені від джерела, Щоб враз срібним птахом полетіти
Щоб словечко з вуст моїх злітало, І в любові з краєм розмовляло, Щоб в сердечко кожному сідало Там жило і більше не мовчало.
|