Душі моєї дивний устрій
Лиш той поволі пізнає,
Хто в неї дивиться, як в люстро
На відображення своє.
Немає в ній ні зла, ні бруду,
Ані омани сліпоти –
Хмільними чарами облуди
Її не вдасться обплести.
Вона не знає меж і впину,
І вирізняється на слух –
Вам не здається в цю хвилину,
Що ви її відчули рух?
Що, у нічному безгомінні,
Її тепло вас обняло,
І, наче сонячне проміння,
Зігріло вас і ваше тло.
І залишилось там назавше
Із вашим жаром пополам…
Душі людській тепло віддавши
Свою зігрію потім там.
09.07.11.
| 
у Вас 
1
Гарний вірш.
