Я музику чую в напоєних небом струмках,
мовчанні симфоній,
безмежності ночі, моєму гіркому безсонні,
де я безборонна,
у рідних до болю руках.
Зриваюся в темінь. На ранок пульсує у венах
прозріння і вище,
дивлюся назад - дотлівають жалі в попелищі,
а сни мої віщі
проходять крізь мене.
Крізь нас пролітають усі непокірні вітри,
бентежать уяву,
а потім ховаються десь у нескошених травах,
на ранок зростають
в нестримності рим.
На кінчику пензля незримого Майстра згори
краплина бажання,
яке розцвіте в моїм серці у лоні світання,
неначе останній
безумного шалу порив...
| 
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-