В пустелях світу повно міражів, Які понавигадували люди. Та хто ж нас за ці вигадки засудить? Пітьма і Світло вічно на межі.
Кохання – загравання із вогнем, Який то спопеляє, то підносить Наш дух від щастя аж у високості, Куди й орел ніколи не сягне.
В пустелях світу важко віднайти Ту душу, що з твоєю – одне ціле. Пройдеш крізь сотні різних перевтілень, Та в серці тінь нестимеш самоти...
З тобою йдем за серцем навмання, Шукаючи оазу свого щастя, І все ще хочем вірити у Казку, Спиваючи нектари ночі й дня...
|