Ми діти світа і гріха. Ми діти чорної змії. Здобутки предків і свої Не несемо у майбуття.
Слабкі ми. щоб нести любов І дарувати ворогам, Бо гріх дороги пише нам, А в жилах - без поживи кров.
Що в наших генах, промовчу. Повінь гріха розлилась в круг. Діти голодні наших слів Щоб птах любові говорив. Заржавілий життя ланцюг Надію й душу в нас скорив.
Надто сильне, як на мене. узагальнення, пане Василю. Звісно, що гріх панує над нами (плотською субстанцією), але бути його дітьми ???? занадто. Маємо цуратися гріховного, а не потикати йому. Вірш ніби і зрозумілий... але сприйматися може по різному.
Настане ранок. Сонце зором Освітить правди золоті. Дасть Бог, що щезнуть дії хворі І легше стане на душі. Та щоб так сталось, нам молитись, Щоб все погане геть пішло. Щойно тоді будемо жити. Та нам відкинути ярмо.
Ми діти Світла і Любові... Бо про що думаємо, говоримо і пишемо, те і примножується в нашому житті. Дарувати лише любов, нікого не вважаючи за ворога. Завжди з повагою, п. Василю. Марта.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
0
