Тема дуже гарна, і чується, що вірш писався серцем, і все було б добре, якби читати вірш було легко, а якщо зашпортуєшся кожен раз, то вже стає не цікаво. Тут і справляти не так багато, ось дивіться пару слів і все гаразд. Самотність – то, як розсудити, Є плата Господу за гріх, За те, що ти смів погордити, Усім, заради власних втіх.
За заздрість, що туманить душу, І наганяє злі думки... Проте ти, завжди думав – Мушу! І йшов по «трупах» напрямки. Приблизно так. Успіху!
Найцінніше у Вашому вірші є те, що Ви в своєму молодому віці задумалися над проблемою добра і зла, для того, щоб не коїти гріхів, потрібно їх бачити і обходити, і головне знати, що все в цім світі повертається бумерангом. Звичайно вірш потребує дошліфовки - уяскравлення образів і т.д. - але провідна ідея, хоч стара як світ, але завжди актуальна. УСПІХІВ І НАТХНЕННЯ!!!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Не втрачає суті. Дай Боже, щоб вона була завжди. Мріяли розбудувати Україну. Тепер мрії помінялись місцями. НА першому місці ВИЖИТИ І ЖИТИ!! А далі вже ВІДБУДУВАТИ. І лиш тоді
у Вас 
1
