Бабусю, мила, без тебе, як жити, Усмішку ласкаву твою берегти? Усмішку, якою ти нас стрічала, У хату заходили ми чи у двір. Як очі твої не згадати, Заплетену сиву косу, І руки невтомні, що все готували, Онуки ж бо в гості прийдуть. А ми не приходили, ми забували В турботах усі, у важливих «ділах». Отак і жили, і не гадали, Що час обірветься бідою для нас. Не віриться поки, Здається, прокинеться скоро від сну, І, як колись, підведеться…
У спогадах наших, в щасливих хвилинах, Ти житимеш вічно у наших думках, І пам'ять не стане для тебе могилой, Онуки і діти продовжать життя.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
у Вас 
0
