БРАТОВІ...

Братикові…
Вже сорок днів тебе нема
Та вірити не хочу в дійсність…
Сто раз по сорок біль у душі,
А у серці пустка й безнадійність…
 
Ти на руках мене носив
Учив як треба світ любити.
Таким був братом, що й тепер
Не знаю як без тебе жити...
 
Я сильна –  знаю і молюсь,
Щоб сила ця була зі мною,
Ти  ж не бажав би моїх сліз,
Бо не любив сестру слабкою…
 
У серці сум  – пекельний меч
Неначе полум’я гаряче,
Бо не обіймеш більш мене,
Не приголубиш, не побачиш…
 
Кому ж тепер я розкажу
Про свої болі чи про радість..?
Замовк твій скайп та телефон –
Німим безмов’ям душу ранять…
 
Ти молишся тепер за нас,
І за дітей і за родину,
Щоб ми навчилися далі жить,
Тебе поклавши в домовину.
 
Трояндами ти розквітай
Навколо храму та оселі,
Ти ж їх не просто так саджав..? -
Щоб спогади були веселі…
 
У вишиванці снишся ти
З трояндами своїми поряд…
Та як в житті своїм буттям
Освітлюєш усе навколо…
 
Ти там, де розчинився біль
Нема самотності чи жалю…
Ти спокій під хрестом знайшов,
А душу відпустив до Раю…
 
Та відійшовши від проблем,
Нас залишив в цім грішнім світі
В моєму ж серці ти живий,
Бо й біль в нім завжди буде жити…

9.07.15 ( пам’яті брата Василя)
Вічна ПАМ'ЯТЬ, Васильку! пробач, що сьогодні не маю можливості бути на поминальній Службі та покласти троянди реальні на твою могилку...