Ти соловейком був подільським,
Простим і щедрим, як земля,
Співав. У колі товариськім
Ти жартував завжди здаля.
Накрила ніч хати крупецькі,
Принесла крики край села.
Тебе не стало… Нагло й кепсько
Урвався дух… Тебе нема…
Вогонь горів на кладовищі:
Ґрунти скувало нанівець –
Вони не хтіли трумни днища
В собі сховати, хай їм грець.
Був людям празник – Водохреща,
Тріщав мороз і пік в лице,
А ми стояли: діти й теща,
Втирали сльози потихцем.
Усі чекали… В домовині
У люту стужу в пік зими
Везла із міста на машині
Дружина мужа в самоті.
І от – картину цю до смерті
Буду тримати я страшну –
З людьми автобус: на портреті
Лице у траурнім вінку.
Ти соловейком був подільським,
Простим і щедрим, як земля.
Вже не співаєш… Товариським
Став гріб і чорная рілля…
| 
у Вас 
1
