Пам’яті тата присвячується

Співав. У колі товариськім

Ти жартував завжди здаля.

Накрила ніч хати крупецькі,

Принесла крики край села.

Тебе не стало… Нагло й кепсько

Урвався дух… Тебе нема…

Вогонь горів на кладовищі:

Ґрунти скувало нанівець –

Вони не хтіли трумни днища

В собі сховати, хай їм грець.

Був людям празник – Водохреща,

Тріщав мороз і пік в лице,

А ми стояли: діти й теща,

Втирали сльози потихцем.

Усі чекали… В домовині

У люту стужу в пік зими

Везла із міста на машині

Дружина мужа в самоті.

І от – картину цю до смерті

Буду тримати я страшну –

З людьми автобус: на портреті

Лице у траурнім вінку.

Ти соловейком був подільським,

Простим і щедрим, як земля.

Вже не співаєш… Товариським

Став гріб і чорная рілля…