Минулому не крикнеш: «Біс!», Не проживеш інакше знову, Тому відвертим будь до сліз, Веди з теперішнім розмову… Хапай найменшу рису, мить, Чим довше линь із тими всюди, За ким твоя душа щемить, Кого за мить уже не буде… Жорстокі будні, прожиття, І так багато розгубили, Не жди опісля каяття, Люби, хто так тебе любили… Наобіймай, наговорись, Вкарбуй, щоб щастя пам’ятати Очей коханих ніжний блиск, Матусі милої і тата… До свого серця пригорни, Віддайся поклику щосили, Так само, як колись вони Тебе, радіючи, носили… Ми просто люди, просто тлін, Та пелена, щоб не укрила, Батькам – низький, низький уклін, Вони живі, – ми маєм крила…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2346 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
