Минулому не крикнеш: «Біс!», Не проживеш інакше знову, Тому відвертим будь до сліз, Веди з теперішнім розмову… Хапай найменшу рису, мить, Чим довше линь із тими всюди, За ким твоя душа щемить, Кого за мить уже не буде… Жорстокі будні, прожиття, І так багато розгубили, Не жди опісля каяття, Люби, хто так тебе любили… Наобіймай, наговорись, Вкарбуй, щоб щастя пам’ятати Очей коханих ніжний блиск, Матусі милої і тата… До свого серця пригорни, Віддайся поклику щосили, Так само, як колись вони Тебе, радіючи, носили… Ми просто люди, просто тлін, Та пелена, щоб не укрила, Батькам – низький, низький уклін, Вони живі, – ми маєм крила…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас