Пишу тобі, синочок, я листа… Ти мій маленький, ніжний, рідний котик… Нас розділила вибухом верста, Та пам’ятаю я тебе на дотик… Ти так мене за шию обіймав… Вдивлялися у очі оченята… З тих пір я ще ніколи не дрімав, Перш ніж згадати милі рученята… О, скільки я з тобою пропустив… І скільки я з тобою не побачу… Фундаменти допоки намостив, Недолюбивши сина…, не пробачу… Картаюся, вдивляючись в екран… Впиваюся у кожну нову рису… І кожне слово в серці, як буран, Проймає, рве, від тімені до низу… І успіх твій, найменший вгору крок… І просто сяйво усмішки на личку… Це не забутий мій тобі урок, Хай перемога йде тобі у звичку… Я щиро вірю: незабаром час Мені дозволить все тобі додати… Ніщо у світі не розлучить нас… Люблю тебе, синочок… Твій друг… тато…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Не втрачає суті. Дай Боже, щоб вона була завжди. Мріяли розбудувати Україну. Тепер мрії помінялись місцями. НА першому місці ВИЖИТИ І ЖИТИ!! А далі вже ВІДБУДУВАТИ. І лиш тоді
у Вас