Капризуй, моє сонце!
Полохливим пташам
ще серденько тріпоче
у стомленім тілі.
Руки-крилонька складені,
вільно лежать,
спочивають,
завжди такі вмілі. Вередуй, моя квітко!
Білосніжним тонам
дві пасують волошки
од віку зтьмянілі.
На подушці – кульбабка,
сріблом блищать
сиві скроні…
голівка зболіла…
Каверзуй, моє серце!
Метушлива пора
відійшла у минуле,
лиш спогади… тіні…
Упокорення й спокою,
ніжності час,
і любові,
й терпіння… Зумію!
| 
та
у Вас 
0
