Зухвалий вітер вихриться в пилюці, Лякаючи веселих горобців. І пил сідає на лице онуці, А я з літами сам вже почорнів. Мала не знає про мої турботи І про присутні в тілі болячки, Бо я зітхаю соромливо, потай, Тримаючись дитячої руки. Допитливій цікаво прогулятись Зі мною скрізь щоденно, навмання. Я вчу її у щебеті пернатих Упізнавати співи солов’я. Вона вже вирізняє поіменно Дерева, трави, квіти поміж них. А ще дівча навчилося у мене Пісень співати радісних, сумних. Не можу сам збагнути наше сутнє, А дівчинці розказую про те, Що від її любові у майбутнім Країна рідна пишно зацвіте. Вбирає сили із мого коріння І відпочити серцю не дає Найкраще сина на землі творіння, Своїм єством так схоже на моє!
Ого! Хіба чоловіки можуть стільки всього відчувати та ще й писати про це? Ви чудовий дідусь, шкода, що у мене такого не було... Вірш сподобався, скажіть онуці, що їй дуже поезло з дідусем. З повагою.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
