На самоті

Я не злякаюся повію

В житло порожнє привести.

Дівча смішинками розвіє                                                     

Тягар моєї самоти.

Вона у мороці нічному,

Наперекір батьків серцям,

В моїй душі змішає втому

З моїм сумлінням пополам.

На мить відрада найсвятіша

І рідних давня гіркота, -

В обіймах теплих заколише

Мої натомлені літа.

А ще її дорослість рання

Збентежить рух моїх думок,

Бо до вогню самозгорання

Наближу юнку я на крок…

Хмільну надію засмутила

Душі первісна чистота.

Гріху скоритися безсилі

Самотність, вірність і уста.